Останні події в Україні підвели весь світ до розуміння того, що путінський режим, формований за допомогою реваншистської ідеології повернення до колишньої величі Росії, чимдуж намагається повернути світ до стану “холодної війни”. Обтяжливий наслідок такого повернення полягає в тому, що світ після розпаду СРСР сильно змінився, а от Росія – ні. Головний конфлікт точиться в головах ідеологів російської влади, які довели реваншистькі настрої у своїй країні до повного абсурду. Сьогодні ми маємо справу зі справжнім політичним монстром – постмодерністським сплавом “охранительной” неоімперської ідеології з елементами російського нацизму і радянського апломбом “права сильного”. Тепер відбувається експорт цього химерного кремлівського маразму за межі Російської Федерації.
Тому коли я – громадянин України, чию суверенну територію прасують російські бетеери і топчуть солдати в зеленому камуфляжі – чую від співців російського реваншу фразу “Почему американцам можно, а России – нельзя?!”, неминуче починаю міркувати про цінності. Добре знаючи всі плюси й мінуси того, що несуть світові США і завзято критикований росіянами “неоліберальний світовий порядок”, я задаю питання у відповідь: “Що несе Росія світові? Яка цінність її сьогоднішньої місії? У тому числі у країнах колишнього СРСР і в Україні, зокрема.”
Отже, йдеться про путінський “російський порядок” і цінності “русского мира” на експорт, а також чому Україні, як і решті світу, вони не просто не потрібні, а протипоказані.
Головна проблема в тому, що від самого початку правління Путіна, який встановився внаслідок провалу єльцинської демократизації та лібералізації дев’яностих, Росія опинилася в в цікавій ситуації. Що робити далі? Як бути з фантомною радянською ідентичністю мільйонів росіян і яким чином примирити її з реальністю? Як зберегти цілісність величезної країни і дати людям відчуття стабільності? І на той момент у Росії не знайшлося жодного іншого проекту, крім повернення до старого-доброго російського імпер-шовінізму. “Росія встает с колен!” – сказав Путін і заходився будувати владну вертикаль.
Почали все з пошуку ворога. Бо “Почему американцам можно, а России – нельзя?!” І ворогів знаходили. Спочатку знайшли чеченців. Потім грузинів, ґеїв, євреїв, українців. Звичайно, ж усе відбувалося під акомпанемент такої звичної для російського вуха заходофобії. З’явився термін “піндоси”. Асортимент ворогів, які обложили неприступну й горду фортецю “широкої російської душі”, став настільки багатим, що на кожен виклик сучасного світу легко знаходилася зручна і ефективна фобія. До кольору, до вибору. Путінський режим закривався від світу за допомогою стрункої системи психологічних комплексів і уявлень.
Пропагандистська машина, ввімкнена для цих потреб, зробила, здавалося б, неможливе. Путіну і компанії вдалося втілити фантастичний експеримент: повернутися в ментальний режим “холодної війни”, тотальної небезпеки і екстремальної нетерпимості. День Перемоги 9-го травня став не просто головним святом країни, а останнім оплотом російськості. Що вже говорити про поверхове сусальне православ’я, яке за давньою візантійською традицією зрощення зі світською владою, цементувало державну ідеологію ксенофобською параноєю. Російське православ’я стало особливим видом духовності, яким було підмінено радянський “Кодекс будівника комунізму”. Разом із тим витіснення на марґінес будь-яких проявів інакомислення і незгоди з генеральною лінією партії створили затхлу атмосферу підозріливості та страху. Під вивіскою народу, який переміг нацизм, був створений реальний фашистський режим. “Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами” – цей принцип був ідеально втілений у сучасній Росії.
Поруч із поверненням до стану ідеологічного мезозою відбулася зачистка політичного поля. У нинішньому російському парламенті немає жодної політичної сили, яка представляла б альтернативу цьому химерному “вставанню з колін”. Будь-яка відкритість, реформаторство, реальна модернізація були загнані у глухий кут і підмінені жорсткою вертикаллю, пануванням “Газпрому” й олігархічних кіл і анекдотичною спробою створити у Сколкові свою “Силіконову долину”. Паралельно творці цього режиму продавали Європі нафту й газ, купували англійські футбольні клуби, будували на Заході маєтки, віддавали до західних університетів своїх дітей і переказували на офшорні банківські рахунки мільярди доларів. Так було створено шизофренічну систему, в якій народу продавалися старі міфи і страхи, а владна вертикаль послідовно і в особистому порядку “інтеґрувалась” у західний світ.
Лицемірство путінського режиму полягає в тотальному обкраданні природних ресурсів взамін на давно пережовану ідеологічну жвачку. Мільярди доларів в обмін на ілюзії й фантазми для свого бідного і обманутого народу. І саме в такому вигляді сучасна Росія прийшла до стану сьогоднішньої Кримської кризи, використавши ситуацію в революційній Україні для вгамування своїх реваншистських амбіцій. І коли Путін – цей “собиратель русских земель” – говорить про “інтереси Росії”, то має на увазі передусім повну зневагу до світового ладу, який встановився після 1991 року.
Росія намагалася стати Анти-Америкою. Однак, на відміну від США, які, на думку багатьох у світі перебувають в ролі “жандарму”, жодна з вартостей, яку сповідує керівництво Росії та переважна більшість одурманеного телевізійною пропагандою населення, не несе в собі привабливості. Світові не потрібно від Росії нічого, крім газу, нафти й алюмінію, бо жодної цінності для життя вона не має. Так само Росія як проект не потрібна Україні... Росія не має ні демократії, ні привабливої економічної моделі розвитку, ні вдалого проекту життя суспільства. Якщо СРСР у 50-80-ті роки бодай ніс постколоніальним народам світу ідеї соціалізму, то сьогоднішня Росія – це нульова цінність, анти-цінність, доведена до асбурду, порожня міфологічна оболонка, озброєна ядерними боєголовками і пропагандистською машиною на чолі з улюбленою квіткою путінського інформаційного абсурду, телеканалом “Russia Today”. Нічого доброго, продуктивного і привабливого. Лише право сили, інформаційні війни, пропаганда і тотальна корупція.
Сьогоднішня Росія – це країна краху, торжества лицемірства, повної розбіжності теорії з практикою і носій небезпеки не лише для найближчих сусідів, яких, за прикладом Російської православної церкви, вона вважає своєю канонічною територією, а для всього світу. Матрьошка з ядерною зброєю – порожня і прогнила всередині. Бо сьогодні вона окупувала Крим, а завтра, як і колись, увійде до Польщі та Фінляндії. Тому що сьогодні Третій Рейх, який за кілька днів розтоптав усі можливі міжнародні угоди, процвітає в Росії і вже почав вихід за її межі. Так було з Гітлером у 1938 році.
Саме тому Росії не можна.
Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0
Комментариев нет:
Отправить комментарий