Ґабріеле Адінольфі: Я звертаюся до вас, розсудливих і праведних: не втрачайте цієї єдності, особливо в цей час

Довідка: Ґабріеле Адінольфі — італійський публіцист і письменник, чільний представник позапарламетської правиці “років свинцю” (anni di piombo), один із засновників легендарного націонал-революційного руху Terza Posizione (Третя позиція), який після висунутих проти нього на початку 80-тих необґрунтованих звинувачень у причетності до тероризму був змушений жити у вигнанні протягом двадцяти років. Нині мешкає в Римі та є співробітником пов’язаного з CPI видання Il Primato Nazionale.

Кілька тижнів тому Ґабріеле Адінольфі (Gabriele Adinolfi), один із ключових представників італійської революційної правиці та пан’європейського націоналізму, а також давній друг України, написав чергову статтю про нинішню війну, в якій вкотре висловив своє захоплення захисниками Маріуполя, передусім вояками полку “А3ов”. Пропоную ознайомитися з українським перекладом цієї публікації, підготовленим редакцією Nuovi Arditi (https://t.me/nuovi_arditi):

«Двадцять років тому під час другого туру президентських виборів Жан-Марі Ле Пен вступив у боротьбу проти Ширака. Протягом двох тижнів французи, жертви постійної системної пропаганди, буквально тремтіли від страху щодо можливого нового повернення диктатури.

Це були два тижні справжнього задоволення, які я не хотів прогавити.

Однак, багато хто з моїх французьких побратимів усе-таки не змогли поділяти зі мною цю радість — вони залишалися хронічно наївними недореволюціонерами, які пішли вслід за розколом, ініційованим Бруно Меґре під акомпанемент Єлисейського палацу за два з половиною роки до того.

Мені завжди було гірко, що ті люди не змогли сповна відчути тієї насолоди, хоча вони перші заслуговували на неї!

У Франції в таких випадках говорять passer à coté, тобто проходити повз можливості, не усвідомлюючи і не використовуючи їх. Іспанці ж більш прямолінійні: tú te lo pierdes — що італійською можна перекласти як peggiore per te [укр. ти проминаєш нагоду].

Саме до вас я звертаюся сьогодні, до вас, побратими, які з огляду на хронічну наївність, догматичність і схематичність упереджень, поверхневе усвідомлення реальності, обмеженість в інформації, обумовлену вашим оточенням або через інші неназвані причини, не спроможні повністю оцінити приклад “Азову” — з певного погляду, першого за останні сім десятиліть, ані навіть поспівчувати українському народові (нам усім байдуже на їхній уряд, зокрема “А3ову”, а на НАТО — тим паче).

Але я промовляю до вас, які мають чисте серце, а не до тих покидьків із гниллю всередині, що впіймалися на ленінські пропагандистські прийоми й долучаються до навіженого натовпу в слід воланням ката. Це виродки. Вони відразу готові повірити в те, від чого внуки партизанів і політкомісарів ніколи не позбавлять нас. Перший закон ленініста у боротьбі — чинити наклеп, другий — чинити наклеп на конкретний суб’єкт (на людину, на рух, на батальйон), третій — іронізувати над прикладом ворога. Квінтесенція підривної діяльності на практиці. Раніше вони говорили, що 10-та флотилія МАС і Чорні Бригади ховалися за мирними жителями, зодягнувшись у жінок, і все це після масових убивств, які вони вчиняли!

Під час т. з. “чистки” в судах завжди знаходилися свідки, і винятково жінки, які вигадували злочини для обвинувачених, із якими потім швидко розправлялися. З тих часів нічого не змінилося: так само нині говорять про “А3ов”. Коли вони це кажуть, вони самі в це не вірять, але ті, хто хворі всередині, нелюди, вірять у це, тому що хочуть вірити, тому що приклади інших розкривають їхнє нутро, і вони бачать себе жалюгідними. Тому їм необхідно знищити красу й чесноту, адже, оскільки не можна піднятися, треба все опустити на найнижчий рівень.

У ці трагічні, і не менш епічні, часи, у ці неймовірні митті не кожен може стати героєм; скажімо так, навіть самі герої не завжди будуть ними, не у всі часи. Навіть палкі серця мають моменти страху, і саме цей страх надає цінності їхньому безнадійному прикладові.

Ті, хто жили, знають про це; а ті, хто планували своє життя у вітальні, важко це уявляють. 

Ці хоробрі люди, очевидно покинуті своїм урядом, захищають кожен клаптик своєї землі від тих, хто хоче її відібрати, так само як хоче відібрати їхнє життя шляхом катувань і розправ.

І цей приклад пробуджує і відроджує молодь у всіх країнах світу, ба навіть якщо ви досі цього не помітили.

Жодної радості від трагедії, яка їх спіткала, але радість від них самих.

Я говорю це вам, побратими, але передусім я це говорю для вас: не втратьте цей шанс, не відверніться від цього єднання духа, прославленого їхньою кровью і нашою любовью до їхньої крові.

Я звертаюся до тебе.

Я не думаю, що сьогодні можна бути проросійським, не вчинивши при цьому рокової помилки. Це моя думка. Я знаю, що є і ви, котрі не є вошами, стерв’ятниками, гієнами і виродками. Ті з вас, хто не радіє кровопролиттю, хто мріє про взаєморозуміння між Європою і Росією і хто досі не зрозумів, що саме Росія не бажає цього . 

З багатьма з вас після всього цього настане взаємопорозуміння, але не з виродками.

І не рана, яка потребує лікування, мене бентежить, але ти, з ким я нині розмовляю, з чесною і чистосердечною людиною, побратимом, який нині спить через пропаганду Путіна або, імовірно, через одного його блазня, який видає себе за філософа чи ідеолога. 

Я звертаюся до вас, розсудливих і праведних: не втрачайте цієї єдності, особливо в цей час. 

Можливо, цього більше ніколи не повториться з вами в житті. Тож знайдіть у собі мужність і захоплюйтесь.

Разом із нами!»