Едуард Юрченко: Останній бій холодноярців та його значення для світового Правого Опору

9 лютого 1923 року засуджені до смертної кари холодноярці, серед яких більшість складали отамани, вирвались з камер, захопили зброю та дали свій останній бій. Більше 4 годин, в самому центрі окупованого більшовиками Києва йшов жорстокий бій.

Коли настала повна безвихідь, більшість повстанців вкоротило собі віку традиційним козацьким способом. Як православні люди, козаки не могли вчиняти самогубства, тому в ситуації безвиході, коли смерть була не актом відчаю але опору, вони взаємно вбивали себе з побратимами.

Юрій Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр» пише про це так:

"Коли безвихідь стала очевидною, отамани стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.

– Ну, готово?... Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!

Шістнадцять тіл впало на підлогу… Інші, не маючи набоїв пішли "в багнети". Їх чекісти косили кулеметним вогнем у ноги, щоб узяти живими."

Зараз про цей відчайдушний акт героїзму та відмову капітулювати перед обличчям смерті майже не згадують навіть в Україні. Але вона має велике символічне значення в загальносвітовому масштабі.

Після взяття червоними Криму в 1920 році, на всіх просторах колишньої Російської імперії спалахували лише окремі вогники опору.

Боротьба Унгерна фон Штернберга та його бійців завершилась поразкою влітку 1921 року, після чого легендарний барон був розстріляний.

Вірменські повстанці під керівництвом Ґареґіна Нждег протримались теж до літа 1921 року. Хоча змогли відступити зорганізовано і продовжити боротьбу в еміграції.

До осені 1922 року протримався «Приамурський край», контрольований білогвардійцями, але він повністю залежав від японців і самостійно зміг чинити опір менше двох місяців (хоча треба віддати належне, сили були нерівні і пріамурська «Земська рать» проявила себе непогано).

Окремо треба виділити середньоазійських басмачів. Але треба розуміти, що ефективного контролю над Середньою Азією не існувало ще за царської доби, отже більшовики завойовували регіон ледь не з нуля.

Холодний Яр протримався до осені 1922 року, в умовах безперервної партизанської війни і впав через зраду. Великий шмат території більшовики не могли взяти під реальний контроль не в степах Монголії або горах Кавказу, а просто серед Східної Європи, в самому серці загарбаної України.

І навіть останній акт опору приречених холодноярців став справжнім ляпасом комунякам. Вони померли так як вирішили вони, а не більшовицький трибунал, ще й зробили ворогам кровопускання на останок.

Тому боротьба Холодного Яру має велике значення в загальносвітовому масштабі. Це символ опору лівацькій тиранії навіть в умовах, коли здається, що все зайшло у безвихідь. 

Ми, українці, повинні пам'ятати про це не лише в контексті нашого визвольного опору, але й в масштабі світовому і універсальному.

Сьогодні, коли європейська християнська цивілізація, частиною якої є Україна, стоїть на межі вже не просто кризи, а поневолення і загибелі, символ холодноярського опору повинен перетворитись в приклад універсального значення.

«Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть Бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру».

І в вогні цьому згорить вся брехня і неправда, що душить сучасний світ, а воскресла Русь-Україна виконає свою національну місію, розпочавши велику Реставрацію!