Дмитро Гончарук: Індекс заборонених досі на Заході книг і авторів

Давайте визнаємо відверто – (само)цензура на Заході є та сягає своєю історією глибини століть. Протягом кількох сотень років Європа розважалася тим, що складала так звані «Списки заборонених книг» (Index Librorum Prohibitorum) – кожна книга мусила пройти церковну цензуру на предмет «ідеологічної шкідливості», за результатами якої їй присвоювався гриф Nihil obstat («ніяких перешкод» ») або Imprimatur («хай буде надруковано») на титульному аркуші. Це у кращому випадку. А в гіршому – заборона книзі та дуже серйозні неприємності авторові. Як кажуть в Одесі, ви таки сміятиметеся, але останнє, 32-те видання зазначеного списку вийшло в (!) 1948 року. Туди потрапили 4000 книг, заборонених через брехню, аморальність, елементи порнографії, політичну некоректність тощо. У різний час до списку входили твори таких авторів, як Лоренцо Валла, Еразм Роттердамський, Лоренс Стерн, Вольтер, Даніель Дефо, Даніель Дефо , Коперник, Кеплер, Галілей, Оноре де Бальзак, Сартр та інші.

 Нібито і кортить сказати, що, мовляв, Західний світ нині «повертається до старої практики», заганяючи цензурою і вимушеною самоцензурою під килим певних авторів або книги на певні теми, тільки тепер не під егідою церкви, а від імені «толерантних» держав, нав'язуючи суспільству дегенеративні цінності та випалюючи будь-яким інакодумством. Але ж він, Захід, ніколи від цієї практики по суті і не відмовлявся і завжди був не проти щось десь заборонити, природно – під найпристойнішим приводом. Ну, або не те що аж в лоба заборонити… Скажімо м'яко – стимулювати до тотального забуття.

...  Ось лише невеликий списочок (швиденько, по пам'яті, не проводячи спеціальних розвідок щодо цього), лише за 20 і початок 21 століть, тих творів та авторів, які, незважаючи на величезну культурну та естетичну цінність, знаходяться на сучасному Заході під негласним, але тотальним і всеосяжним «ігнором»:

Ambrose Von Sievers: Церковь Видимая и Невидимая

     Представления о Церкви Христовой сложились весьма странные и примитивные. Именно из-за сего и нет никакого внятного экклезиологического догмата. Особенно среди православных бытует смутное понимание о Церкви — Видимая Она или Невидимая. Сие усугублено определенными учениями, произросшими из протестантизма о Невидимой Церкви. Но важно определить ее категории.

Церковь Христова живет в двух измерениях: в вечности и во времени. 

Будучи укорененной в вечности, церковь не должна и не может меняться. Ее экзистенция состоит в том, чтобы сохранять неизменными те ориентиры, кои открывают людям возможность жить в Божьем присутствии, а значит — обретать смысл жизни, испытывать радость творчества и переживать полноту бытия. Церковь призвана «держать отвес», чтобы напоминать мiру о вечности! 

      Однако, будучи установленной на земле, Церковь должна искать и находить адекватные формы своего служения. Голос Церкви должен быть слышен в ответ на самые сложные и актуальные вопросы, стоящие перед человечеством, а сам ответ, коий Церковь дает из вечности, — звучать на современном, понятном людям языке. Если же такого ответа не дается или от ответа уклоняться, ограничиваясь отговорками, результат будет негативным. Частично сие выразится в банальном бегстве потенциальной паствы.

Посему Церковь просто обязана находиться в процессе постоянного изменения. Меняться, оставаясь неизменной — вот требование, почти невозможное. Но только удерживая сие противоречие, Церковь и может оставаться верной призыву Христа «быть в мiре, но не от мiра». И только в таком случае возможно исполнение ее предназначения: утверждать на земле царство ЯХВЕ, привносить вечность в повседневную жизнь.

23 травня Україна відзначає День Героїв!

СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

23 травня Україна відзначає  День Героїв! 

ДОВІДКОВО:

Щорічне свято «День Героїв» запровадили на честь всіх захисників України, які протягом багатьох століть боролися за її незалежність та територіальну цілісність і продовжують робити це нині.

Його початок сягає 1941 року, коли Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначити 23 травня як День Героїв. Цей день мав відродити в українців героїчний дух минулих поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму славних воїв Київської Русі, лицарського козацтва Гетьманської Доби, січових стрільців, вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН. 

Дата 23 травня була вибрана з огляду на те, що 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра. Також у травні за суперечливих обставин у Києві загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський.

І сьогодні продовжується боротьба мужніх синів і дочок України за її незалежність і волю. А слова «патріот», «герой», «незалежність» набули для нас особливого значення.  «Слава Україні! – Героям слава!», -  перестало бути просто вітанням. Це шана найкращим синам і донькам нашої Батьківщини, які й нині проявляють мужність, героїзм  і жертвують собою заради свободи отчого краю.

Хай на нашій рідній землі, освяченій кров'ю Героїв, знову запанує переможний мир і злагода. Зичимо нині один одному  добра й затишку, кожній українській родині - спокою і щастя, а нашій любій Україні – процвітання й слави! 

Пам’ятаймо наших Героїв – борців за волю України. Бо хто не шанує своїх Героїв, той буде кланятися чужим негідникам!

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ЇЇ ГЕРОЯМ!

Едуард Юрченко: Сьогодні Рим – це ми. Оборона Золотоверхого Києва – пряме продовження війни цивілізації та дегенерації

Сьогодні Рим – це ми. Оборона Золотоверхого Києва – пряме продовження війни цивілізації та дегенерації, яку вів Рим проти  анти-імперії дияволопоклонників, які побудували свою «віру» на спалюванні власних дітей живцем. Хоча релігія – це лише верхівка айсберга. Як тоді, так і зараз, зійшлись два розуміння життя, між якими немає і не може бути миру.

Варварство, як зовнішнє, так і внутрішнє, занадто довго атакує Європейську цивілізацію. Час переходити в Контрнаступ.

Нація, як і окрема людина, не може уникнути свого призначення. Київ сторіччями готувався до виконання своєї істинної місії. І вона буде виконана. 

Сьогодні народжується не лише Русь-Україна. Сьогодні відроджується істинна цивілізація, побудована на ідеалах вірності, честі, мудрості, духа та ієрархії. 

Цивілізація Геракліта та Леоніда, Фридриха Великого та Томи Аквінського, Кортеса та Сесіля Родса.

"Ducunt volentem fata, nolentem trahunt"

(Бажаючого доля веде, небажаючого тягне).

----------------

Eduard Yurchenko: Today, Rome is us. The defense of Golden-top Kyiv is a direct continuation of the war of civilization and degeneration

Today, Rome is us. The defense of Golden-topped Kyiv is a direct continuation of the war of civilization and degeneration that Rome waged against the anti-empire of devil worshipers who built their "faith" on burning their own children alive. Although religion is only the tip of the iceberg. As then, as now, two understandings of life converged, between which there is and cannot be peace.

 Barbarism, both external and internal, has been attacking European civilization for too long. It's time to go into Counteroffensive.

A nation, like an individual, cannot escape its destiny. Kyiv has been preparing for the fulfillment of its true mission for centuries. And it will be fulfilled.

Today, not only Russia-Ukraine is being born. Today, a true civilization is reborn, built on the ideals of loyalty, honor, wisdom, spirit and hierarchy.

The civilization of Heraclitus and Leonidas, Frederick the Great and Thomas Aquinas, Cortes and Cecil Rhodes.

"Ducunt volentem fata, nolentem trahunt"

(Destiny leads the willing, pulls the unwilling).

----------------

Eduard Yurchenko: Hoy, Roma somos nosotros. La defensa de Golden-top Kyiv es una continuación directa de la guerra de civilización y degeneración.

Hoy, Roma somos nosotros. La defensa de Kyiv de la Cumbre Dorada es una continuación directa de la guerra de civilización y degeneración que Roma libró contra el anti-imperio de los adoradores del diablo que construyeron su "fe" quemando vivos a sus propios hijos. Aunque la religión es solo la punta del iceberg. Como entonces, como ahora, confluyeron dos concepciones de la vida, entre las cuales hay y no puede haber paz.

 La barbarie, tanto externa como interna, ha estado atacando a la civilización europea durante demasiado tiempo. Es hora de entrar en Contraofensiva.

Una nación, como un individuo, no puede escapar a su destino. Kiev se ha estado preparando para el cumplimiento de su verdadera misión durante siglos. Y se cumplirá.

Hoy no sólo está naciendo la Rusia-Ucrania. Hoy renace una verdadera civilización, construida sobre los ideales de lealtad, honor, sabiduría, espíritu y jerarquía.

La civilización de Heráclito y Leónidas, Federico el Grande y Tomás de Aquino, Cortés y Cecil Rhodes.

"Ducunt volentem fata, nolentem trahunt"

(El destino conduce a los que quieren, atrae a los que no quieren).

Игорь Эйдман: Они хотя бы попробовали!

"Хорошие русские" любят сравнивать Россию с самолётом, захваченным террористами. В этой концепции безоружные пассажиры, то есть россияне, физически не могут дать отпор вооружённым террористам (власти). Они вынуждены терпеть, страдать и даже, под влиянием Стокгольмского синдрома, соучаствовать. Альтернативы якобы нет и быть не может.

Сегодняшние события в Белгородской области полностью разрушили эту фальшивую картину. Есть, есть пассажиры, которые пытаются с оружием в руках отбить свой самолёт у террористов. Как у них получится, мы не знаем. Но они хотя бы попробовали! В отличие от нас - трусов.

Сейчас ко мне придут в комменты премудрые либеральные пескари и с важным видом сообщат, что в Русском Добровольческом Корпусе, наступающем в Белгородской области, воюют страшные националисты. Знаю, знаю. Есть там и националисты, но есть анархисты,  либералы и люди самых разных политических взглядов. Известный анархист Дмитрий Петров погиб, воюя в РДК. Недавно в Корпус вступил не менее известный либеральный активист Ильдар Дадин, первый получивший реальный срок за несанкционированные пикеты. Эту статью УК правозащитники потом так и назвали "дадинской". Я неплохо знаю соорганизатора Гражданского комитета,  который фактически является политическим представителем РДК, Анастасия Шульц-Сергеева. Она тоже точно к националистам никакого отношения не имеет. Так что, не надо продвигать эти кремлёвские месседжи о страшных нацистах, идущих из Украины.

Я сам немолод, ленив и люблю комфорт.  Признаюсь, что, к своему стыду, давно не готов на подвиги и самопожертвование. Однако есть молодые пассионарные люди, идущие вперёд с оружием в руках. Они имеют право сказать: мы хотя бы попробовали, а вы? А нам придётся стоять с понурыми, потасканными по европейским кабакам рожами: ой, извините, нам некогда, у нас конференция в Берлине, форум в Вильнюсе, съезд в Брюсселе: шумим, братцы, шумим. А, кстати, когда уже наконец начнётся украинское наступление? А то окно возможностей в России никак не откроется... 

Смешно и стыдно. Поэтому, ура тем россиянам, которые реально воюют против путинского Мордора! Они настоящие.

Maciek Borodo: Stowarzyszenie Czarnego Smoka lub Stowarzyszenie Amuru (Kokuryūkai)

Prekursorzy - Stowarzyszenie Czarnego Smoka lub Stowarzyszenie Amuru (jap. 黒龍会 Kokuryūkai) – tajna, patriotyczna organizacja, istniejąca w Japonii w latach 1901-1946.

Stowarzyszenie Czarnego Smoka zostało utworzone w 1901 r. w celu wyparcia rosyjskich wpływów z Mandżurii. Jego nazwa pochodzi od Rzeki Czarnego Smoka czyli rzeki Amur, stanowiącej granicę pomiędzy Rosją a Mandżurią. Za główną metodę działań zmierzających do zwiększenia potęgi Cesarstwa Japonii, Kokuryūkai obrało międzynarodowe szpiegostwo. Podobną działalność agenturalną prowadziło Stowarzyszenie Czarnego Oceanu, (Gen’yōsha) organizacja, od której wywodziło się Stowarzyszenie Czarnego Smoka.

Kokuryūkai szybko zyskało czołową pozycję wśród japońskich tajnych stowarzyszeń. W jej szeregi wstępowała przeważnie młodzież o poglądach nacjonalistycznych. Mimo utrzymywania tajnego charakteru organizacji, jej członkami stawali się nawet członkowie rządu oraz oficerowie sił zbrojnych. Oficjalny rozgłos zyskała w latach trzydziestych.

Wkrótce po swoim powstaniu, stowarzyszenie urządziło pokaz siły, uzurpując sobie prawo do zatwierdzania nominacji attaché wojskowych do pracy za granicą. Mianowanie przez Ministerstwo Wojny (Rikugun-shō) attaché wojskowym w Rosji, barona płk. Motojirō Akashi oznaczało, że wyszło z tej próby zwycięsko. Kokuryūkai wymusiło później nominację Akashiego na attaché do poruczeń specjalnych w państwach Europy Zachodniej, dzięki czemu mógł się on kontaktować z rosyjskimi uchodźcami politycznymi i zbierać od nich informacje na temat rosyjskiego wywiadu.

Początkowo działalność szpiegowska Stowarzyszenia Czarnego Smoka ograniczała się głównie do Rosji i Mandżurii, lecz w końcu lat trzydziestych rozszerzyło ono obszar swych zainteresowań na: Koreę, Chiny, Filipiny, Hongkong, Singapur, Indie, Afganistan, Etiopię, Turcję, Maroko, Karaiby, kraje Ameryki Południowej oraz Stany Zjednoczone. Nawiązano też bliskie stosunki z Sun Jat-senem, przywódcą chińskiej Ligi Związkowej, który miał wprowadzić swój kraj w epokę nowożytną.

W latach trzydziestych zachodni dziennikarze sporo pisali o Stowarzyszeniu Czarnego Smoka, traktując je niekiedy jako podporę tronu cesarskiego lub nawet jako organizację przestępczą. Jego przywódcę nazywano czasem Cesarzem Ciemności.

Pod koniec lat trzydziestych stowarzyszenie zaczęło tracić znaczenie.

We wrześniu 1945 r. amerykańskie władze okupacyjne zlikwidowały Stowarzyszenie Czarnego Smoka.

Maciek Borodo: Kanclerz Dollfuß

Faszyzm a Nazism oto jest pytanie?  20 maja 1932 Engelbert Dollfuß został  kanclerzem Austrii, stając na czele prawicowej koalicji. Wprowadził rządy autorytarne, oparte na zasadach korporacjonizmu i solidaryzmu narodowego. Wyraźne były za jego rządów wpływy papieskich encyklik dotyczących chrześcijańskiej nauki społecznej oraz włoskiego faszyzmu. Był przeciwnikiem niemieckiego nazizmu. System panujący w Austrii w latach 1933–1938 często nazywa się austrofaszyzmem.

Kanclerz Dollfuß zdecydował o delegalizacji tak austriackiego odłamu partii nazistowskiej (w czerwcu 1933), jak i socjaldemokratycznej SDAPÖ (w lutym 1934). We wrześniu 1933 sformował wspierające reżim ugrupowanie Vaterländische Front (Front Ojczyźniany). Krwawo stłumił, wywołany przez komunistów, bunt robotniczy. Dollfuß, pragnąc ochronić niezależność swego kraju, stopniowo popadał w coraz większą zależność od Włoch Mussoliniego.

Pierwszy zamach na Dollfußa miał miejsce 3 października 1933 roku, gdy w kierunku opuszczającego gmach parlamentu kanclerza narodowy socjalista Rudolf Drtil oddał dwa niecelne strzały.

25 lipca 1934 naziści austriaccy dokonali nieudanej próby puczu i anschlussu. Wdarli się m.in. do siedziby rządu i śmiertelnie ranili kanclerza, który po pewnym czasie wykrwawił się na śmierć. 

Urząd kanclerski Dollfußa przejął Anton Rintelen. Pucz został stłumiony, siedmiu nazistów, włącznie z zabójcą Dollfußa, esesmanem Ottonem Planettą, zostało skazanych na karę śmierci przez powieszenie. Nowym dyktatorem został bliski współpracownik zamordowanego, dr Kurt Schuschnigg.

Z uwagi na niewysoki wzrost (155 cm) zdobył sobie żartobliwy przydomek Millimetternich (zbitka wyrazowa słów millimeter oraz Metternich).

Павло Гай-Нижник: 150 років від Дня народження гетьмана Павла Скоропадського... Дізнайтеся більше...

 Павло Скоропадський і Власний Штаб гетьмана всієї України: боротьба за владу і державність

http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/2019book-hetmanat-shtab.php

Замість передмови. Періодизація політичної історії України поч. ХХ ст.: визначення термінів і хронологічних меж Національно-визвольної боротьби, Української революції та державності.

Розділ 1. Державний переворот 29 квітня 1918 р.: підготовка та здійснення.

Розділ 2. Палац пана гетьмана всієї України – резиденція П.Скоропадського та його Головної Квартири. Життя при дворі.

Розділ 3. Офіційні відвідини гетьманом всієї України П.Скоропадським Німеччини та його зустріч з кайзером Вільгельмом ІІ.

Розділ 4. Головна Квартира і Власний Штаб гетьмана всієї України.

4. 1. Структура, повноваження та завдання Власного Штабу гетьмана всієї України.

4. 2. Начальник Власного Штабу гетьмана всієї України.

4. 3. Генеральний (персональний) секретар пана гетьмана.

4. 4. Особи біля гетьмана (гетьманські ад’ютанти).

4. 5. Власна його світлості пана гетьмана всієї України канцелярія.

4. 6. Управління гетьманського господаря.

4. 7. Гетьманська Похідна канцелярія.

4. 8. Управління гетьманського коменданта.

4. 9. Загін осібного призначення та Осібний (Особливий) відділ Власного Штабу гетьмана всієї України.

Розділ 5. Боротьба гетьманських спецслужб та органів правопорядку з радикальною політичною опозицією та антидержавним підпіллям (травень–жовтень 1918 р.).

Розділ 6. Повалення Гетьманату П.Скоропадського: підготовка і здійснення (жовтень–грудень 1918 р.).

Прикінцеве слово. П.Скоропадський у тектоніці революційної та національно-державної доби.

Замість післямови. Утвердження тризубу в офіційній символіці Української Народної Республіки та Української Держави за часів Центральної Ради і Гетьманату (1917–1918 рр.)

Андрій Мітовський: Думки про Гетьмана та його перспективу

29 квітня  в нас дійсно знаменна дата: 105 років від дня проголошення Гетьманом всієї України Павла Скоропадського – нащадка козацько-старшинського роду Скоропадських, що на той момент уже подарував нашій Вітчизні  не лише Гетьмана Івана Скоропадського, але й цілу низку діячів культури. 

105 років назад історія України ХХ століття розділилася на «до» та «після». «До» була Центральна Рада, що складалася із всілякого соціалістичного калу (котрий, між іншим, мало чим відрізнявся що від Тимчасового уряду Росії, що від більшовиків, прикриваючи лише свою політику квазіукраїнськими ура-патріотичними гаслами) та не мала виборної легітимації, адже, по суті, являла собою кооперативчик кількох соціалістичних партій, котрі слідкували, аби ніхто більш-менш центристський (чи, борони маркс, правий!!!) туди не потрапив,   був винниченківський сморід про те, що «соціалістам армія не потрібна», було багато пОгані, повторюватися про яку немає сенсу. Це було ДО 29 квітня 1918 року. 

З 29 квітня 1918 року ми отримали відродження традиційної України, України, де перепліталася історична державна традиція та геополітична візія, прагматизм, напрямок на будування.  Звісно, говорячи про постать Павла Скоропадського та Гетьманат, ми не повинні обмежуватися суто 1918 роком, адже подальший гетьманський рух на еміграції лише утвердив ідеї, котрі зародилися на початку ХХ століття (та були рецепцією спадщини Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Кирила Розумовського), викристалізувалися в модель Української Держави 1918 року та отримали остаточну консервативно-монархічну форму за еміграції. 

Я не маю намірів нині багато говорити ні про здобутки Гетьмана, ні про його прорахунки (найбільший із яких – надто велика поблажливість до соціалістичної опозиції, котра лише паскудила, відмовившись від пропозиції консолідації всіх політичних сил в Раді Міністрів, організовувала повстання та фейкові гетьманські грамоти), ні про фіктивність «федеративної Грамоти» 14 листопада, адже вона була суто фікцією, бажанням переграти геополітичні зміни на вкраїнську користь  та аж ніяк не закликом до конкретної дії. Про всі ці речі сказано багато. Розумні люди їх розуміють, що ж стосується противників гетьманської ідеї та самого Гетьманату, то серед них зустрінемо різноманітний зоосад: недоперефарбованих комуністів із колишнього інституту партії, котрі в році так 2019-му чудовенько брали участь в конференції до ювілею Сталіна,  дурнякуватих нацдемів, котрі застряли ерудицією на рівні Руху за перебудову 1989 року й досі шукають «правильних українських соціалістів», ура-патріотів різного розливу, для яких Україна – то щось таке, що «зненацька» з'явилося в 1991 році, чи навіть в 2014-му, ліволібералів… Доводити цій публіці щось про події 1918 року є контпродуктивною працею, до того ж, я не являюся директором бісерної фабрики. 

Скажу лише кілька тез:

Едуард Юрченко: З ДНЕМ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ!

З ДНЕМ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ! 

29 квітня 1918 року Нація отримала національну державність замість псевдо-української ліво-демократичної пародії. 

Вона отримала Богом даного Гетьмана замість здегенерованого класу політиканів. 

І найголовніше, вона отримала державницьку й традиціоналістську альтернативу деструктивним ідеям лівих "народників". Отримала надію на гідне майбутнє.

За наступні 104 роки нічого краще з нами так і не сталося, а те, що нам підсунили під виглядом "державності" в 1991 році, так і залишилось пародією. Хоча "залізні грози", в яких ми всі опинились зараз,  дають шанс на  радикальне оновлення.

Але сьогодні про хороше.

З Днем проголошення Української держави!

--------------------

HAPPY UKRAINIAN STATE PROCLAMATION DAY!

On April 29, 1918, the Nation received national statehood instead of a pseudo-Ukrainian left-democratic parody.

She got a God-given Hetman instead of a degenerate class of politicians.

And most importantly, it received a statist and traditionalist alternative to the destructive ideas of the left "populists". She received hope for a decent future.

Over the next 104 years, nothing better happened to us, and what was presented to us under the guise of "statehood" in 1991 remained a travesty. Although the "iron storms" in which we all find ourselves now offer a chance for a radical renewal.

But today is about the good.

Happy Proclamation Day of the Ukrainian State!

--------------------

¡FELIZ DÍA DE LA PROCLAMACIÓN DEL ESTADO DE UCRANIA!

El 29 de abril de 1918, la Nación recibió la condición de Estado nacional en lugar de una parodia de democracia de izquierda pseudo-ucraniana.

Obtuvo un Hetman dado por Dios en lugar de una clase degenerada de políticos.

Y lo más importante, recibió una alternativa estatista y tradicionalista a las ideas destructivas de los "populistas" de izquierda. Recibió la esperanza de un futuro digno.

Durante los siguientes 104 años, no nos sucedió nada mejor, y lo que se nos presentó bajo el disfraz de "estadidad" en 1991 siguió siendo una parodia. Aunque las "tormentas de hierro" en las que todos nos encontramos ahora ofrecen una oportunidad para una renovación radical.

Pero hoy se trata de lo bueno.

¡Feliz Día de la Proclamación del Estado Ucraniano!

80-та річниця створення легендарної Дивізії ГАЛИЧИНА

Василь Коружак: 28 квітня 2023 - 80-та річниця створення легендарної Дивізії ГАЛИЧИНА

  Це були справжні Герої.

  Це були справжні Воїни.

  Це були справжні Лицарі, які зберегли український народ від ганьби безчестя з-за цілковитої колоборації з найлютішим ворогом всього живого і всього прекрасного, що було на Світі - з комуністичним злочинним режимом Сталіна нової імперії россійського народу формату СРСР.

   Того самого Сталіна, який винищив весь цвіт української культури, багатьох мільйонів найкращих синів і доньок українського народу на всіх українських землях УРСР і РСФСР - від Збруча, по Кавказ і до Сахаліну.

   Страшний ГОЛОДОМОР, незліченні репресії, депортації, наджорстка сталінська антиукраїнська пропаганда зламали волю більшості народу українського та змусила багатьох мільйонів українців вірно служити безжальним катам народу свого - україноненависному режиму Сталіна та клятому СРСР.

   Лиш галичани, не скорились але об'єднані в галицьку Дивізію ГАЛИЧИНА, яка згодом стала "Першою українською дивізією Української Національної Армії" (1 УД УНА), стали в тан кривавий з незліченними сталінськими ордами зазомбованих комунізмом жителів СРСР.

  Вічна слава безстрашним та безсмертним воїнам Дивізії ГАЛИЧИНА!

"Моя честь називається вірність!"

------------

Роман Івасів: За що маємо бути вічно вдячним воякам Української Дивізії «Галичина»

Українську Дивізію «Галичина» було створено 28 квітня 1943 р. українськими національними силами, як основу майбутньої Української національної армії. Нагадаємо, що на 18 червня 1943 р. до дивізії записалося 84 тис. добровольців, пройшли медкомісію 52 тис., але у дивізію зачислено тільки 13 тисяч. У листопаді 1943 р. додатково призвано ще 6 тис., так що в навчальні табори відправили 17 200 осіб. Після наближення фронту бажаючих записатися до дивізії стало набагато більше…

За військову доблесть

Битва під Бродами тривала від 13 липня до 23 липня 1944 р. Співвідношення сил Червоної Армії й Вермахту у людях складало 4 до 1, у зброї 5 – 6 до 1. Упродовж 17-22 липня тривали запеклі бої за участю 14-ї Галицької добровольчої дивізії «Галичина». Дивізія втратила до 70 % складу, в той час, як німці цілими частинами здавалися до полону. З 11 тисяч офіцерів і вояків дивізія втратила 5-ть тисяч бойового складу: 4 тисячі полеглих з часткою полонених і ще 1 тисячу важкопораненими. Лишень приблизно 3-и тисячі вирвалися з оточення і дістались на захід. На відміну від інших частин Вермахту, які здавались у полон цілими військовими частинами, дивізійники показали високу боєздатність і мужньо чинили опір переважаючим силам більшовиків. Про що відзначили як німецьке та совєцке командування. В найжорсткіших рукопашних атаках й контратаках дивізійників легко було впізнати за староукраїнським бойовим кличем "Слава!" Надзвичайну військову доблесть українські стрільці-добровольці проявили на полі бою, коли Дивізія «Галичина» скувала в одному місці сили трьох совєцких армій і утримувала таку ситуацію впродовж трьох діб (25 дивізій Красной армії налічувало до 320 тис. чоловік) до 24 липня! 

За вірність Вітчизні

Після Бродівської битви до 3.000 дивізійників «Галичини», не маючи змоги вирватись з ворожого оточення, перейшли у лави УПА,  яка вела бойові дії на два фронти – проти німецьких і проти совєцких окупаційних військ. І багато з дивізійників у цій боротьбі склало свої голови за Вітчизну.

Бродівська битва зіграла неоціненну роль у збереженні міста Львів. За її час німецькі частини залишили місто, тому боїв з більшовиками у Львові майже не було. Саме у значній мірі і завдяки військовій доблесті українських вояків-добровольців 14-ї Галицької добровольчої дивізії СС «Галичина», про що згадувано вище. Таким чином вся архітектура міста з його храмами і будівлями й усіма мешканцями не потрапили під масовані артилерійські й танкові обстріли та бомбардування. І сьогодні ми бачимо Львів як в минулому, з його понад 2400-а пам'ятками архітектури національного і місцевого значення, починаючи від середньовіччя.

A los cien años, hoy más que nunca ¡¡¡PRESENTE!!

 

Алина Витухновская: Да вы же тот кремль и есть!

Братва, не стреляйте друг в друга! 
А вы политологи-ли? 
От первого и до девятого круга 
Вы к этой в....е привели. 

Живя за границей как кремень, 
Тая свою тихую месть, 
Вы все порицаете кремль, 
Но вы же тот кремль и есть! 

Летят перелетные пули 
И дом перманентно горит. 
Здесь все превращается в Шульман, 
В постшум, в криминальный лонгрид. 

Толпы позаимствовав голос, 
Культуры украв естество, 
От Шульман до Кати Марголис 
Здесь больше и нет ничего. 

И нет между ними дилеммы, 
Хоть противоречий не счесть. 
Вы все порицаете кремль. 
Да вы же тот кремль и есть! 

Ambrose Von Sievers: Адольф Гитлер как философ

        АГ принято разсматривать, в первую очередь, как военного преступника, как политика или как идеолога. Вне всякого сомнения образ его сильно искажен. В угоду тем или иным политическим или идеологическим трендам победивших в мировой войне сторон. Посему имеется устойчивая линия по дегуманизации и даже демонизации его образа, в целом. Одним из аспектов такой общей практики является игнорирование его, как мыслителя.

    На наш взгляд, сие неверно и посему требует особого разсмотрения — без гнева и пристрастия.

      Считается, что АГ сформулировал все свои воззрения в «Mein Kampf”. Скорее всего, сие утверждение верно лишь отчасти. Очень и очень много мы можем понять из его речей или статей. Но «Моя борьба» в любом случае останется неким компендиумом мнений, что были приняты ее автором. Сразу надо отметить, что сия книга, по-видимому, редактировалась Рудольфом Гессом. Оттого может нести отчасти и следы его воззрений.

     Как известно , АГ не получил никакого систематического обучения. Но с самого детства он усиленно занимался самообразованием. Причем сие не прекращалось до последних дней его жизни — он постоянно нечто изучал. Круг его интересов — по мере возрастания — был огромен. Но нас интересует именно то, кто повлиял на становление его воззрений именно в философском плане.

    Сам АГ писал о себе, своей юности: "Я читал тогда бесконечно много и читал основательно. Все свободное время, которое оставалось у меня от работы, целиком уходило на эти занятия. В течение нескольких лет я создал себе известный запас знаний, которыми я питаюсь и поныне". Собственно это утверждение почти ни о чем не говорит. Многие предпролагают, что будуший фюрер читал всякую популярную  низкопробную литературу. Вне всякого сомнения, что читал он и таковую. Но, в следствии огромного объема знаний, излагаемых им в книге и речах, стоит предполагать и знакомство в трудами некоторых философов. В юности он мог ознакомиться с ними в виде экстрактов и адаптаций, но впоследствии явно нечто изучал.

Классические просвещённые монархи, высоко поднявший престиж страны, укрепившие государственную власть

 20 апреля 1839 родился король Карол I, культовая фигура истории Румынии.

Правил 48 лет, освободил страну от османской оккупации, положил конец политической войне партий, присоединил Добруджу, восстановил экономику, принял либеральную Конституцию.

Маршал Румынии, генерал-фельдмаршал Пруссии, генерал-фельдмаршал Российской империи.

Классический просвещённый монарх, высоко поднявший престиж страны, укрепивший государственную власть.

22 апреля 1918  король Румынии Фердинанд подписывает Королевский Декрет № 842 о Воссоединении (возвращении) Бессарабии в состав Королевства Румыния после 106 лет русской оккупации в 1812.

Этим король завершил процедуру Воссоединения, начавшуюся свободным голосованием в Sfatului Ţării (Парламент Молдавской демократической республики) с результатом 86 "за", 6 "против", 36 "воздержались"..