Сергій Чаплигін: В протистоянні сьогоднішньому стану речей треба знаходити здорові ідеї як в правому, так і в лівому

 Сергій Чаплигін, начальник Штабу Української Фаланги (національної секції Східної Фаланги)

Якщо Пре-Модерн - це світ, як відображення світу ідей в світі речей та народження релігій, Модерн - відокремлення і усамостійнення відображення та народження ідеологій, то Пост-Модерн - це вже епоха симулякрів - відображення без оригіналу, псевдо-спірітуалізму, секуляризації та World religion.

Але як відбувся цей перехід?

Коли Дестют де Трасі ввів в обіг термін “ідеологія”, він, як сенсуаліст, прагнув систематизувати ідеї в їх соціальному значені – прямому зв’язку до суспільства. Мова йшла про заміну складної метафізики світу ідей її схематичною проекцією, що формує, транслює та розшифровує реальність.

Це було притаманно ілюзіям ХІХ ст. з його саморефлексією та прагматичною схематизацією.

Але з кінця XIX ст. “ідеології”, як схематичні ідеї, перетворюються у все більш закінчені концептуальні системи, оволодівають широкими масами, формують суспільно-політичні інститути, впливають на економічні процеси, стають вирішальним фактором соціокультурних процесів. ХХ століття повністю стає століттям ідеологій.

Ідеології є результатом розвитку історичного підхода до суспільства, то їх не можна розглядати, як спонтанний та самостійний феномен – вони проявляються в попередніх соціальних формах та беруть свій початок в релігійних та філософських вченнях минулого.

Оскільки, в попередній період, функції тлумачення основних ідей та принципів, в їх зв’язку та відношенню до соціальних реалій, виконували релігії, то потім формування ідейних та соціальних нормативів перейшли до філософських доктрин та наукових теорій.

Якщо розглядати ідеологіії, як секуляризацію соціально-релігійних поглядів, які отримують свій початок з часів Реформації, то чітко простежується наступне:

1. Ліберальна буржуазно-демократична ідеологія (“суспільство рівних можливостей”) бере свої початки з вчення Ж. Кальвіна. (М. Вебер “Протестантська етика та дух капіталізму”);

2. Зв’язок марксизму проглядається в єдності з есхатологічними поглядами анабаптистів та Т. Мюнцера. (К. Маркс. Ф. Енґельс “Селянська війна в Німеччині);

3. Фашизм (через ідеї Геґеля, Шпенглера, Зомбарта) звертається до лютеранського розуміння “солідарної держави”. (Дж. Джентіле “Ґенеза та структура суспільства: досвід практичної філософії). Чи у випадку нацистів навіть до ґнозису катарів (О. Ран “Двір Люцифера в Європі” ).

Так. Минуле століття було століттям цих трьох панівних ідеологій - лібералізму, комунізму та фашизму.

Безумовно, що вони породили безліч проміжних ідеологічних течій. Але в цілому ці три напрямки розвинулися, вичерпали свою історичну релевантність і самі себе в ХХ столітті: Фашизм загинув першим. Потім комунізм. Лібералізм - зникає останнім.

Так що провокує кінець політичних ідеологій? 

Те, що їх породило  – вони народилися разом з модерном і абсолютно нормально, що й зникають тоді, коли модерн поступається місцем постмодерну.

Відповідно  колишньої політичної диспозиції більше не існує.

Фашизм та комунізм були не просто випадковим непорозумінням, але проявом логіки історії. Вони кинули виклик духові Нового Часу та програли.

Серед всіх ідеологій Нового часу сьогодні збереглася лише одна, втілена в лібералізмі. Саме в ній і зосереджена вся  ідеологічна та світоглядна матриця збереження, зміцнення та розширення влади глобальної олігархії.

Виступаючи промотором  домінації глобальної олігархії лібералізм вербує обслуговуючий персонал з числа колабораціоністів - політиків, чиновників, промисловців, трейдери,  науковців, молодь в будь-якій країні -  для створення мереж та центрів впливу, збору інформації, лобіювання рішень на користь транснаціональних корпорацій… 

Якщо в минулому фашизм критикував лібералізм справа, а комунізм зліва, то на сучасному етапі по відношенню до постлібералізму вже неможливо визначити, де є право, а де є ліво.

Сьогодні розподіл на правих і лівих багато в чому втратив будь-який сенс. 

Лібералізм змістив та змішав всі етикетки. Ті, хто вважає себе «правим», змістився в бік лібералізму і на даний момент захищає сьогоднішній статус-кво («полівішав»), в той же час багато «лівих» теж відкотилися на ліберальні позиції («поправішали»).

Говорити наразі про антагоністичне протистояння правого і лівого не має жодного сенсу. Для епохи Модерну це було справедливо -  тоді існував поділ між правими і лівими. Але це завжди були «праві» і «ліві», а не ліва і права частини єдиної ліберальної матриці. Тому з приходом епохи Постмодерну цей поділ втратив сенс. 

Але в протистоянні сьогоднішньому стану речей треба знаходити здорові ідеї як в правому, так і в лівому.

А для цього потрібен критичний погляд на структуру сучасного світу.

Тому потрібен ретельний аналіз  класичних ідеологій минулого  (по той бік комунізму, фашизму та лібералізму), аби мати можливість реально формулювати адекватні відповіді на виклики сучасності.

І  що ж ми можемо взяти в ХХІ столітті зі спадщини фашизму (націонал-соціалізму), марксизму та лібералізму?