Ігор Іваньков: «Йшла дивізія…» готова до зустрічі з Читачем та Вашими критичними оцінками

Ділюся з Вами, Друзі, радісною для мене звісткою.

Більшість із Вас знає, що не перший уже рік я намагаюся зібрати максимально більше інформації про вояків дивізії «Галичина». Під час презентації книги «Українська дивізія “Галичина”. Львівщина…» у 2016 році я, на хвилях емоцій і несподівано для самого себе, сповістив, що планую видати біографічний довідник дивізії. Ті, у кого є це видання, знають, що у ньому надано 2000 зібраних та опрацьованих мною біографічних довідок дивізійників. Якою ж була моя радість, коли практично від наступного дня до мене стали звертатися родичі вояків… Інформація з усіх куточків України та діаспори продовжує поступати. На сьогодні у чорновому варіанті (ще не опрацьованих остаточно) мною зібрано понад 15 000 таких довідок. Процес триває…

Та робота ця є досить клопіткою, скрупульозною і не на один рік… Тому вирішив паралельно зробити ще щось корисне і, дуже сподіваюся, комусь цікаве. Так у 2018 році з’явилася на світ Божий «Ненаписана книга життя…» про неймовірне та насичене трагічними і комічними подіями життя мого великого друга – дивізійника Зенона Врублевського.

На цьому не зупинився. Ще раніше, читаючи спогади комбатантів, я не раз думав про те, як це є класно, що, крім праць незаанґажованих істориків, люди ще мають змогу читати правдиві розповіді про дивізію від прямих учасників та очевидців тих далеких подій. Але… скільки таких спогадів (написаних від руки, набраних на машинці чи надиктованих на аудіо- або відеоносії) залишилися десь у шухлядах ненадрукованими. Воно мене мучило і врешті (тоді ще десь у підсвідомості) зародилася думка про нову книгу – збірку раніше не публікованих спогадів ветеранів дивізії (переважно тих, із ким особисто або з чиїми рідними я був знайомий). Адже доля звела мене з багатьма дивізійниками (від стрільців до старшин) і з їхніми родинами наша дружба триває. Сподівання мої не виявилися марними – дружини та діти вояків із розумінням та вдячністю віднеслися до ідеї. Щиро допомагали, надаючи інформацію: спогади, щоденники, чернетки, якісь навіть замальовки оповідей, світлини, документи. А ще доповнювали своїми спогадами про чоловіка, батька, дідуся, згадували його усні розповіді…

Хочу подякувати моїй дружині Марії, яка бачила, що я тупцюю на одному місці та ніяк не візьмуся до справи і впевнено, у потрібний момент, підштовхнула мене до праці.

Рік і десять місяців (практично без вихідних та свят) перебував в іншому світі – намагався втілити задумане. І ось результат – сьогодні отримав перші примірники.

До видання вміщено спогади 18-х дивізійників. Шестеро з них ще є серед нас! Ці поважного віку ветерани мешкають в Україні, Канаді, Британії і я пишаюся знайомством та дружбою з ними…

Щира подяка моїй незмінній команді професіоналів, друзів: Уляні Уляна Густей, Михайлові Коперсако, Олегу Kinal Oleh (його графіка – бомбезна!) та Христині Христина Іванькова. Книга вийшла у видавництві «Пропала грамота», тисну Твою руку, Олексію Олексій Бешуля. «Йшла дивізія…» готова до зустрічі з Читачем та Вашими критичними оцінками.