Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Традиция - Революция - Интергация

Вы, Старшие, позвавшие меня на путь труда, примите мое умение и желание, примите мой труд и учите меня среди дня и среди ночи. Дайте мне руку помощи, ибо труден путь. Я пойду за вами!

Наши корни
: Белое Дело (РОВС / РОА - НТС / ВСХСОН), Интегральный национализм (УВО / УПА - ОУН / УНСО), Фалангизм (FET y de las JONS / FN), Консервативная революция (AF / MSI / AN / ELP / PyL)
Наше сегодня: Солидаризм - Традиционализм - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Интеграция

10 мар. 2014 г.

Едуард Юрченко: Тарас Шевченко між стихійним традиціоналізмом та теоретичним модернізмом

Анотація: в статті висуваються цікаві, нестандартні погляди на світоглядний аспект творчості Т. Шевченка, що спираються безпосередньо на його тексти, критику тощо. Аналізується широкий спектр поглядів Т. Шевченка: релігійних, соціальних, політичних, етичних тощо.
Ключові слова: традиціоналізм, модернізм, сакральність, елітаризм, егалітаризм


Світогляд Тараса Григоровича Шевченка завжди був предметом палких суперечок , не стільки літературознавчого скільки ідеологічного забарвлення. Найбільше напруження мало місце між двома полярними токами зору: марксистською, широко представленою не тільки в радянському шевченкознавстві але й в межах народницько-соціалістичної течії українського руху, та націонал-традиціоналістської, яскравим репрезентантом якої можна вважати доктора Дмитра Донцова.
Марксистський погляд на світогляд Шевченка представляє його як типового революціонера-демократа в дусі 19 сторіччя. Він атеїст та антиклерикал, переконаний егалітарист схильний до «аристофобії», прогресист зорієнтований на «світле майбутнє» та інтернаціоналіст з деякою схильністю до «націоналізму поневолених народів» (така форма націоналізму толерувалась в марксизмі з поправкою на історичні обставини).
Інша діаметрально протилежна точка зору, яку можна визначити як націонал-традиціоналістську, репрезентована, в першу чергу в шевченкознавчих студіях Дмитра Донцова. В них ми можемо побачити зовсім іншого Шевченка: «поета лицарства українського», глибоко релігійного, аристократичного по власній вдачі та світогляду, шукаючого ідеалу в традиції – «правди прадідів великих», етнічного націоналіста та анти космополіта. Безумовно, науковий підхід вимагає максимальної об’єктивності та й елементарне знайомство з творчістю Тараса Григоровича Шевченка дозволяє привести відповідну аргументацію на користь обох точок зору. Але можливо істина не просто знаходиться посередині, а полягає в взаємонакладанні та, можливо, протистоянні двох світоглядних позицій, як в межах особистих переконань Шевченка так і в межах його творчості.
Аналіз співвідношення традиціоналістських та модерністських аспектів в світогляді Т. Шевченка було б доречно розпочати з прояснення його ставлення до релігії, а ширше до сакральної традиції в цілому. Одразу треба прояснити деякі поняття. Справа в тім, що поняття сакральної традиції значно ширше за поняття релігії. Воно охоплює також все багатоманіття духовних форм осягнення дійсності, що зазвичай визначають як міфологічний світогляд. У нашому випадку це має особливе значення, оскільки сприйняття Шевченком сакрального нерідко має не стільки релігійне, скільки міфологічне забарвлення. Загалом треба згадати, що міфологічний світогляд характеризується принциповою нероздільністю світу на потойбічний і поцейбічний та загальною сакралізацією Всесвіту. Також міфологічний світогляд ніколи не робить особливого акценту на етичній проблематиці, але не через байдужість або етичний нігілізм, а через розуміння морального лише як певної частини загальносвітової гармонії, яка в свою чергу розуміється як вияв сакрального. Релігія в порівнянні з міфологією є значно менш цілісною формою осягнення сакрального. Різкий поділ на потойбічне та поцейбічне відбувається в межах релігійного світогляду за рахунок десакралізації навколишнього світу, тобто відбувається не відкриття потойбічного (існування якого в міфологічну добу не тільки не відкидалось, але й не викликало сумніву), а профанація поцейбічного. Так само із надмірним акцентом в межах релігійного світогляду на морально-етичному аспекті: моральне набуває більш чіткого характеру не за рахунок підвищення власного сакрального статусу, а навпаки, за рахунок наближення до «людського, занадто людського» (за висловом Ф. Ніцше), що теж є формою десакралізації.
Цей короткий екскурс в історію сакрального був необхідний нам для кращого осягнення специфіки сприйняття сакрального Т. Шевченком. Як вже зазначалось вище, Тарас Григорович Шевченко сприймав сакральне не стільки як власне релігійне, скільки як міфологічне. Критичні по відношенню до християнства моменти дійсно можна відшукати в творчості Кобзаря. Однак, також треба зазначити, що на думку визначного українського психолога і філософа Степана Балей: «якщо під релігійністю розуміти не догматизовану християнську віру, а високо розвинуту спосібність до дізнання космічних почувань, то Шевченка безперечно треба би зачислити до ряду релігійних людей». Балей вважав, що, «в Шевченка була жива потреба вживатися в безмір вселенної, що давала йому хвилі космічного споєння» [1, с.206].
Відчуття сакральності Космосу яскраво проявляється в творчості Т. Шевченка. Варто згадати хоча б такі його поетичні строки звернені до місяця:
«Ти вiчний без краю!.. люблю розмовлять,
Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,
Спiвать тобi думу, що ти ж нашептав». [4, с. 57].
Такі моменти в творчості Кобзаря можуть викликати певні асоціації з сентиментальним та натуралістичним культом природи до якого нерідко схильні сучасні переважно інтелігентні мешканці великих міст. Але ми не повинні забувати, що Т. Шевченко був людиною, що сформувалась як особистість в принципово іншій культурній ситуації. Контакт з природою не був для нього екзотичною пригодою здатною викликати екзальтацію та надмірне захоплення. Навпаки, життєвий шлях та розвиток Тараса Григоровича відбувався в напрямку від аграрного селянського середовища, де культурне і природнє фактично розчинені один в одному, до високих, але відчужених від природи (в її натуралістичному розумінні) культурних форм. Зазвичай на цьому шляху люди втрачають зв’язок з культурним середовищем з якого вони вийшли, а ще частіше намагаються його втратити розчинившись в динамічній міській культурі, яка викликає у них таке самозахоплення, як «пасторальна ідилія» в сентиментально налаштованих городян. У випадку з Тарасом Шевченко ситуація протилежна – він не вклоняється природі як такій, навпаки, він відчуває у ній сакральність, джерело якої є значно глибшим за саму природу. Таке світовідчуття характеризує Т. Шевченка як людину з надзвичайно глибоким природнім почуттям священного.
Треба розібрати ставлення Тараса Шевченка безпосередньо до православного християнства. Загально відомо, що культурне середовище сільської України першої половини ХІХ ст. відрізнялось виключно високим рівнем релігійності. Притому ця релігійність носила радше міфологічний, ніж власне релігійний характер. Православне християнство загалом носить характер нероздільної сакральної традиції, про яку ми згадували вище, а у випадку з т. зв. «народним християнством» ця його риса набуває ще більш помітного характеру. Вплив православного християнства на тогочасне українське суспільство був надзвичайно потужним, навіть за стандартами в цілому консервативної та релігійної Російської імперії. Цей вплив пронизував буквально всі боки життя пересічного українця того часу, до Божественного звертались буквально постійно, в найрізноманітніших побутових ситуаціях в яких сучасна людина навряд чи б про Бога та віру. Сфера моралі або «духовних пошуків» асоціювалась у тогочасного українця з Божественним не в більшому чи меншому ступені, ніж будь-які інші сфери життя. Безумовно все це відображалось в світогляді та творчості Тараса Григоровича. Одним з багатьох прикладів відображення повсякденних взаємин тогочасних православних українців зі священним є такі його рядки:
«Й Маркові купила
Святу шапочку в пещерах
У Йвана святого,
Щоб голова не боліла
В Марка молодого.
І перстеник у Варвари
Невістці достала,
І, всім святим поклонившись,
Додому верталась» [4, с. 266].
Саме такий підхід до християнства нерідко критикувався та критикується й зараз не лише з боку атеїстів, але й з боку модерністських світоглядних течій в самому християнстві. Цей об’єктивно архаїчний (але не менш від цього цінний з точки зору християнської віри) підхід до християнства є в тій чи іншій ступені чужим не тільки течіям т. зв. ліберальної теології, але й відносно консервативним протестантським течіям і навіть, значній частині сучасних католиків. В ХІХ ст. в добу Шевченка ця критика була значно гострішою і підігрівалась загальним захопленням прогресом та палким бажанням дистанціюватись від «забобонів минулого». Але ці тенденції не захопили Т. Шевченка. До подібної обрядовості поет відносився позитивно, навпаки звинувачуючи тих, хто знущатиметься «з тих морально-релігійних переконань, які освячені віками і мільйонами людей нерозумно і злочинно» [6, с. 78].
Але було б не об’єктивним відкидати присутність в творчості Шевченка відверто критичних по відношенню до християнства моментів. Наприклад згадаємо такі його рядки:
«Наробив ти, Христе, лиха!
А переіначив
Людей божих?! Котилися
І наші козачі
Дурні голови за правду,
За віру Христову,
Упивались і чужої,
І своєї крові!..
А получчали?.. ба де то!
Ще гіршими стали…» [4, с. 343].
Як на перший погляд, ці слова належать не просто критично налаштованій по відношенню до християнства людині, а переконаному антихристиянину. І яким контрастом виглядає на цьому фоні інше свідчення про духовні пошуки Кобзаря: Багато хто вважав, що після заслання Шевченко повернувся перероджених християнином, який почав майже у всіх своїх творах активно пропагувати головні християнські ідеї. Щодо самого себе, своєї душі, то Шевченко щиро вірив у те, що після десятирічних страждань за Уралом його душа очистилась. Воно навчило мене, – писав Шевченко до Анастасії Толстої, – «як любити ворогів і ненавидящих нас. А цього не навчить ніяка школа, окрім тяжкої школи іспитів і довгої розмови з самим собою. Я тепер почуваю себе як не досконалим, то принаймні бездоганним християнином» (лист від 9 січня 1857 р.) [5, с. 147].
Безумовно, ці протиріччя можна було б пояснити різними періодами в непростому житті Тараса Григоровича, але, здається, все набагато глибше. В творчості Кобзаря відчувається не просто боротьба між християнством та антихристиянством або тим більше між християнством та матеріалізмом. Ні, це боротьба між сакральним, яке Шевченко глибоко відчував та деструктивним процесом десакралізації всередині самого християнства. Схожа боротьба охопила в ХІХ-ХХ ст. багатьох інтелектуалів консервативного та традиціоналістського спрямування. Достатньо згадати імена Рена Гененона (в якого пошук сакрального привів в один з суфійських орденів), Юліуса Еволу (який шукав священне в алхімії та неоязичництві), К. Леонтьєва (православний фундаменталіст, якого ліберальні опоненти звинувачували в «сатанізованому християнстві»). Окремо слід виділити великого Фрідріха Ніцше, максіма якого «Бог помер» несе в собі не нахабний тріумф атеїста, а жах богозалишеності та волю до пошуку священного навіть «по той бік добра та зла».
Яскравою ілюстрацією того, що діялось в середині особистості Кобзаря на цьому не простому шляху (який багатьох талановитих людей увів від християнства, а Ніцше, в прямому розумінні цього слова привів до божевілля) є такі його безсмертні строки:
«За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.” [3, т. 1, с. 343].
Однак, уже в наступних рядках проявляється романтичний богоборчий мотив, який випливає з щирої віри в Бога Великого поета:
«Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кривавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки !» [3, т. 1, с. 343–344].
В цій розгорнутій цитаті тісно переплітаються щиро християнські та богоборчі мотиви, але все одно помітно, що православна віра перемагає. Навіть в моменти глибоких духовних криз, Шевченко залишався православною людиною. Він просто не міг інакше. Навіть ті моменти, які можна трактувати як богоборчі викликають асоціацію з образом Старозаповітного праведника Йова Багатостраждального, але аж ніяк не з образами модних в добу прогресу «люцеперічних» революціонерів. Резюмуючи проблему стосунків Шевченка з Божественним можна висунути тезу, що те що зламало автора «Так казав Заратустра» виявилось слабшим за автора «Кобзаря». Висунутий Ніцше принцип «все, що мене не вбиває – робить мене сильнішим» парадоксальним чином було реалізовано в духовній мандрівці православного українського поета.
Наступним моментом який яскраво ілюструє протистояння в світогляді Т. Шевченка традиціоналістських та модерністських тенденцій є його ставлення до прогресу. Мається на увазі прогрес в максимально широкому розумінні цього слова, як поступальний лінійний рух з негативного минулого до позитивного майбутнього. Перед тим як розібрати ставлення до цього Кобзаря варто згадати яке місце займала ідея прогресу в світогляді освітченої публіки ХІХ ст. Не буде перебільшенням сказати, що прогрес тоді відігравав роль ледь не божества. Безумовно жахливі події т. зв. великої французької революції та породжених нею наполеонівських війн породили сильну реакцію на прогресистський міф, але ж вона не носила абсолютного характеру, навіть навпаки, прогресизм зразка ХІХ ст. вийшов з цієї боротьби в багатьох аспектах більш окріплений в порівнянні з наївним прогресизмом «енциклопедистів» ХІХ ст. Жахливі ексцеси відносно недавнього минулого було списано на невірне розуміння «безсмертних ідей», а цілком матеріальні та відчутні плоди прогресу в його науково-технічному аспекті вважались безперечним підтвердженням прогресу як міфологеми. До того ж прогресистська ідеологія ХІХ ст. була відносно гнучкою і охоче породжувала різноманітні гібридні явища, на кшталт «демократичних монархій», «народних аристократів» та «вільнодумних пастирів».
Для освітчених людей ХХІ ст. прогресистський міф видається, нерідко, покритий мохом стародавнім фетишем. Ми звикли до постійної інформації про екологічні проблеми, загрозу ядерної війни, жахливі хвороби, які сучасна медицина не в стані подолати, навіть розвиток комп’ютерних технологій породжує у нас певні підозри, що вже казати про розуміння того, що сучасні люди не набагато кращі та гуманніше своїх пращурів. Навпаки, частиною сучасного соціально-гуманітарного мейнстріму є концепції дегуманізації сучасних людей та тих загроз, що вона собою несе. Принципово іншою була інтелектуальна атмосфера в добу Т. Шевченка. В ті часи виступати проти ідей прогресу було так само не легко, як проти ідеї того, що земля має кулеподібну форму. Інтелектуалів, які зважилися на це в масштабах усієї Європи можна було перерахувати на пальцях. І всі вони були людьми, які поєднали в собі унікальну природну обдарованість, інтелектуальну сміливість та високе (або принаймні відносно високе) соціальне походження, що забезпечило їм матеріальну незалежність та високий освітній рівень. Тарас Григорович, попри свою геніальність (в тому числі інтелектуальну) починав з принципово гіршої «стартової позиції». Сам факт того, що він зміг розвинути себе до рівня найкращих представників тогочасної інтелектуальної еліти Російської імперії є безпрецедентним подвигом на шляху самовдосконалення. Але в тому то й проблема, що тогочасна інтелектуальна еліта знаходилась під глибоким впливом прогресистського міфу. Не оминув цього впливу й Кобзар. Яскравим прикладом цього є його наступна цитата: «Великий Фультоне й великий Ватте! Ваша молода дитина, що росте не днями, а годинами, незабаром пожере канчуки, престоли й корони, а дипломатами й дідичами тілько закусить, пограється, як школяр цукерком. Те, що почали у Франції енциклопедисти, те довершить по всій нашій планеті ваша колосальна ґеніяльна дитина» («Щоденник», 27 серпня 1857 р. [2, с. 119]). В цих словах одразу кидається в очі майже дитяча наївна щирість геніального українця. Але не слід забувати, що приблизно так тоді була налаштована левова частина інтелектуалів, і для сучасних людей ця цитата виглядає забавним анахронізмом, який навряд чи можна зарахувати до найбільш важливої частини спадщини легендарного Кобзаря. Зовсім інше враження справляють його ідеї висунуті в його творчості. Якщо інтелект Шевченка попав під вплив загальноєвропейської для ХІХ ст. моди на прогрес, то серце його належало давнині.
Ця колізія між серцем та свідомістю червоною стрічкою проходить крізь все життя та творчість Т. Шевченка і якщо про його прихильність до ідеї прогресу ми маємо інформацію з сухих біографічних рядків, то традиціоналізм кобзаря, джерелом якого є його серце, залишається лейт-мотивом його творчості.
«Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви пановали,
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн;
Базари, де військо, як море червоне,
Перед бунчугами бувало горить,
А ясновельможний на воронім коні
Блисне булавою, море закипить.
Закипить і розлилося
Степами, ярами,
Лихо мліє перед ними...
А за козаками...
Та що й казать... минулося.
А те, що минуло...
Не згадуйте, панибрати...» [7]
Можна було б навести ще багато цитат з творчості Шевченка, що підтверджують те, що свій ідеал він відчував в аристократичному гетьмансько-козацькому минулому старої України і своїм поетичним словом він сказав про це набагато більше, ніж більшість теоретиків консерватизму в своїх ідеологічних студіях.
Питання про ідеалізацію минулого неминуче породжує питання про соціально-політичні погляди кобзаря та їх співвідношення з традиціоналізмом та модернізмом. Одразу слід зробити зауваження, що найбільш помітним маркером, що розрізняє традиціоналізм та модернізм в соціально-політичній сфері, є протистояння елітаризму та егалітаризму. Якщо традиціоналізм базується на елітаризмі, то модернізм нерозривно пов’язаний з егалітаризмом. Це протистояння має глибоке коріння. Традиційне суспільство мало елітаристський та ієрархічний характер починаючи від своїх стародавніх додержавних форм і завершуючи добою т. зв. «Старого режиму» в Європі. З іншого боку, соціально-політичний модернізм має своїм джерелом т. зв. «ідеї 1789 р.», стрижневою з яких є ідея рівності. Породжені модерном політичні ідеології, такі як лібералізм та марксизм можуть бути ворожими один одному, але вони завжди егалітарні та антиелітаристські (навіть якщо розуміють ідею рівності по-різному).
Загальновідомим є факт того, що Т. Шевченко дійсно відчував суттєвий вплив т. зв. революційно-демократичних ідей. Це легко пояснюється як непростими сторінками біографії Кобзаря, так й загальним ідеологічним кліматом в інтелектуальному середовищі Російської імперії першої пол. ХІХ ст. Деякі підтвердження таких симпатій можна знайти в творчості Кобзаря:
«Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття - ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани…
…Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!» [8]
Але навіть у цих гірких словах присвячених історичному фіаско традиційної української еліти звучить слово «слава». Навіть найбільш жорсткі слова Шевченка адресовані старій аристократичній Україні не є однозначно негативними. Уявити собі «пролетарського поета» радянського штибу, який в таких словах згадує дореволюційну Росію або «автора революційних пісень» доби якобінської диктатури, критикуючого «Старий режим» в стилістиці Шевченка, просто неможливо. Оспівувачі 1789 та 1917 рр. не бачили слави, навіть гіркої, в минулому своїх народів, і тому між ними та Кобзарем справжня світоглядна прірва. Він не був політиком, а тим більш політичним теоретиком. Свою позицію він висловлював у власній творчості голосом серця, цілком в дусі українського кордоцентризму і виражений в його творчості ідеал чітко тяжів до елітаристського аристократичного лицарського орієнтиру. Державно-політичний вимір цього ідеалу чітко сформульований в коротких, але яскравих словах геніального поета:
«Оживуть гетьмани в золотім жупані;
Прокинеться доля, козак заспіва, —
[…]
Дай-то, Боже милий, блисне булава». [7]
Висновки
Світогляд Т. Шевченка є глибоким та неоднозначним. В ньому завжди боролись традиціоналізм та модернізм в широкому значенні цього слова. Дуже помітно те, що модерністський тенденції спирались на теоретичні впливи обумовлені мінливою інтелектуальною модою, а традиціоналістський компонент в світогляді Кобзаря носив переважно стихійний характер та відображався у його творчості. Але якраз це робить її особливо цінною, оскільки саме творчість Шевченка має неминуще значення для української, європейської та загальносвітової спадщини.
Література
1. Балей С. Зібрання праць у п’яти томах./ С.Балей - Львів-Одеса, 2002. - Т.І. - С.488.
2. Шевченко Т. Журнал (Щоденні записки) / Пер. Л. Білецького // Повне видання творів Тараса Шевченка / За ред. П. Зайцева. – Чікаґо, 1960. – Т. IX. – с.140
3. Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т./ Т.Шевченко – Київ, 2003. – Т. 1–6.- с.600
4. Шевченко Т. Кобзар./ Т.Шевченко - К.: Дніпро, 1974 - с.575
5. Шевченко Т. Листи / Пер. В. Якубовського // Повне видання творів Тараса Шевченка / За ред. П. Зайцева. – Чікаґо, 1960. – Т. X.- с. 576
6. Спогади про Тараса Шевченка. - К.: Дніпро, 1982. - С.547.
7. Шевченко. Т . Гайдамаки [Електронний ресурс] / Т. Шевченко .- Режим доступу : http://litopys.org.ua/shevchenko/shev117p.htm
8. Шевченко Т . І мертвим , і живим , і ненародженим землякам моїм , в Україні і не в Україні моє дружнє посланіє . [Електронний ресурс] / Т. Шевченко .- Режим доступу : http://svatovo.ws/shevchenko_verses_message.html

Уurchenko. Е.
Taras Shevchenko between natural traditionalism and theoretical modernism
Abstract: The article highlights interesting, specific ways of looking at the ideological aspect of T. Shevchenko's creativity based directly on his texts, criticism etc. We analyze T. Shevchenko's wide range of views: religious, social, political, ethical and so on.
Keywords: traditionalism, modernism, sacrament, elitism, egalitarianism
Юрченко Э.А.
Тарас Шевченко между стихийным традиционализмом и теоретическим модернизмом
Аннотация: в статье выдвигаются интересные, нестандартные взгляды на мировоззренческий аспект творчества Т. Шевченко, опирающихся непосредственно на его тексты, критику. Анализируется широкий спектр взглядов Т. Шевченко: религиозных, социальных, политических, этических.
Ключевые слова: традиционализм, модернизм, сакральность, элитаризм, эгалитаризм

Українознавчий альманах. Випуск 12. - К.2013. -156 с. с.37-42

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Восточная Фаланга - независимая исследовательская и консалтинговая группа, целью которой является изучение философии, геополитики, политологии, этнологии, религиоведения, искусства и литературы на принципах философии традиционализма. Исследования осуществляются в границах закона, базируясь на принципах свободы слова, плюрализма мнений, права на свободный доступ к информации и на научной методологии. Сайт не размещает материалы пропаганды национальной или социальной вражды, экстремизма, радикализма, тоталитаризма, призывов к нарушению действующего законодательства. Все материалы представляются на дискуссионной основе.

Східна Фаланга
- незалежна дослідницька та консалтингова група, що ставить на меті студії філософії, геополітики, політології, етнології, релігієзнавства, мистецтва й літератури на базі філософії традиціоналізму. Дослідження здійснюються в рамках закону, базуючись на принципах свободи слова, плюралізму, права на вільний доступ до інформації та на науковій методології. Сайт не містить пропаганди національної чи суспільної ворожнечі, екстремізму, радикалізму, тоталітаризму, порушення діючого законодавства. Всі матеріали публікуються на дискусійній основі.

CC

Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0

Эта лицензия позволяет другим перерабатывать, исправлять и развивать произведение на некоммерческой основе, до тех пор пока они упоминают оригинальное авторство и лицензируют производные работы на аналогичных лицензионных условиях. Пользователи могут не только получать и распространять произведение на условиях, идентичных данной лицензии («by-nc-sa»), но и переводить, создавать иные производные работы, основанные на этом произведении. Все новые произведения, основанные на этом, будут иметь одни и те же лицензии, поэтому все производные работы также будут носить некоммерческий характер.

Mesoeurasia

Mesoeurasia
MESOEURASIA: портал этноантропологии, геокультуры и политософии www.mesoeurasia.org

How do you like our website?

>
Рейтинг@Mail.ru