Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Традиция - Революция - Интеграция

Вы, Старшие, позвавшие меня на путь труда, примите мое умение и желание, примите мой труд и учите меня среди дня и среди ночи. Дайте мне руку помощи, ибо труден путь. Я пойду за вами!

Наши корни
: Белое Дело (РОВС / РОА - НТС / ВСХСОН), Интегральный национализм (УВО / УПА - ОУН / УНСО), Фалангизм (FET y de las JONS / FN), Консервативная революция (AF / MSI / AN / ELP / PyL)
Наше сегодня: Солидаризм - Традиционализм - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Интеграция

12 окт. 2013 г.

Рахно Костянтин. [Рец. на:] Відейко М.Ю. Шляхами трипільського світу


2315957

Рахно Костянтин. [Рец. на:] Відейко М.Ю. Шляхами трипільського світу. – Київ: Наш час, 2007. – 296 с. // Бібліографія українського гончарства. 2008: Національний науковий щорічник. – Опішне: Українське народознавство, 2012. – Вип. 10. – С. 184-186.

«Шляхами трипільського світу» – чергова науково-популярна книга археолога Михайла Відейка, присвячена кукутено-трипільській культурі. Її назва перегукується з відомою книгою Юрія Шилова «Шляхи аріїв». Щоправда, в цій публікації значно менше, ніж в інших книгах Відейка, відведено місця полеміці з ідеями його постійного опонента.


Навпаки, в ній відчуваються поступ і чималі зрушення в осмисленні Трипілля. Бурхливі успіхи сучасних методів досліджень та відкриття мовознавців, істориків та інших на очах коректують поширені в вітчизняній археології ідеї. Після публікацій авторитетних антропологів [7] автор поступово відмовився від попередніх поглядів і був змушений визнати, що «антропологічний склад частини слов’ян, особливо болгар – носіїв так званого понтійського комплексу ознак сформувався на основі південноєвропеоїдного субстрату. Це ж значною мірою стосується й українців – представників дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, котрі за комплексом морфофізіологічних ознак займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх. Південноєвропеоїдний компонент широко представлений в трьох із чотирьох антропологічних зонах України: центральній, західній та південній. З усього викладеного вище цілком можна зробити висновок, що трипільські племена, чисельність яких в епоху розквіту Кукутень-Трипілля могла досягати сотень тисяч, відіграли важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу – етносу півдня Східної Європи, фізичні риси якого почали формуватися задовго до появи на історичній арені слов’янства…» [2, с. 92].



Разом із тим все ще залишилося прямолінійне сприйняття трипільської антопоморфної пластики як реалістичних автопортретів їхніх творців, що зародилося в 40-х роках ХХ століття, за часів панування марксистської ідеології та марризму [6]. Не випадково у трипільцях убачали антропологічних вірменоїдів – це було пов’язано з тією важливою роллю, що відводилася вірменам і вірменській мові в марристській яфетичній теорії. Навіть після розгрому даної теорії саме такий підхід до прадавнього мистецтва, що ігнорував факт значно більш пізнього виникнення реалістичного канону греків, етрусків і римлян, лишився в археологічній науці. От і Михайло Відейко в повній відповідності до марксистського, плехановсько-ленінського розуміння естетики гадає, що «трипільці залишили нам у спадок образи, закарбовані у теракоті – доволі тепер вже численних [с. 184]екземплярах «трипільських портретів», що відтворюють статуетки з реалістичними рисами обличчя. Ця портретна галерея нині налічує кілька десятків зображень. Однак ми можемо тільки здогадуватися, чиї то портрети». І навіть успішно витлумачує зображення: «Статуетки яскраво відтворюють образ того, хто перебуває у екстатичному стані або у трансі, знаходячись поміж вищих сил, або звертаючись до них, виголошуючи закляття. Може, це реальні представники общини – чародії, що після смерті стають богами й заступниками своїх нащадків» [2, с. 92]. Свого часу іконографія трипільської глиняної пластики використовувалася як один із аргументів семітської приналежності Трипілля [4, с. 84-91; 5, с. 107]. При цьому ігнорувалася помітна часткова зооморфність, міксантропічність статуеток, у тому числі, наявність у них ознак зовнішності птахів, рептилій та амфібій. Подібні міфологічні образи типові для мистецтва ранньоземлеробських цивілізацій. Наприклад, згідно з численними шумерськими описами, тамтешні боги й богині звичайно вельми схожі на людей. Однак не в усьому, бо існують архаїчні, датовані 5000 роками до н.е., глиняні фігурки, що надають їм явно зміїні риси. Подібні статуетки дуже схожі, на думку дослідників Дворіччя, з тими, що знайдені в таких віддалених регіонах на північ від Чорного моря, як Карпати й Трансильванія, й також визнаються зображеннями божеств [3, с. 101].

Так само нічим не підтверджене твердження, що саме з «Малої Азії чи більш віддалених регіонів… можна простежити витоки сакрального світу трипільців» [2, с. 92], тому що дослідниками вже давно показана уніфікованість і єдність сакрально-культової сфери Південної та Центрально-Східної Європи за доби енеоліту бронзи [9; 8; 10; 11]. Жодних етнологічно-релігієзнавчих обгрунтувань не має думка, нібито «в основі сакрального комплексу Трипілля лежала ідея відтворення (досягнення шляхом виконання певних ритуалів освячення) найвищої мети – безсмертя людської душі» [2, с. 181]. Очевидно, вона повинна підтримувати постулат про малоазійсько-близькосхідне походження трипільців, яким насправді, мабуть, був властивий метемпсихоз. Натомість дуже цікаво, що Михайло Відейко відкидає марксистські уявлення як про первіснокомуністичний лад Трипілля, можливо, через те, що цієї точки зору дотримувався його опонент Юрій Шилов, так і про матріархат миролюбних хліборобів, розглядаючи трипільську зброю та трипільські війни [2, с. 184-207]. Тим часом західноєвропейські археологи дійшли висновку, що «прийшов час відмовитися від уявлення, що пастухи – кінні воїни або взагалі вершники мали будь-яке відношення до поширення у Європі індоєвропейських мов чи протоіндоєвропейців» [2, с. 87]. Це перегукується з тим, як бачать проблему мовно-етнічної приналежності Трипілля та його взаємин зі степовими номадами українські етнологи [1, с. 10-16].

Також справляють враження екскурси про історію дослідження трипільських старожитностей, нинішній стан студій і небезпеку для пам’яток, про природу та клімат у часи трипільців, їхнє хліборобство й тваринництво, гончарство, адже трипільським часам, за вдалим спостереженням автора, більше личить назва «керамічний вік» [2, с. 117], обробку кременю, металургію й ковальство, ткацтво, про трипільську архітектуру. Дуже цікавим у праці Михайла Відейка є розділ про трипільську писемність, хоча він і не позбавлений тенденційності та гіперкритицизму [2, с. 160-180]. Сильною стороною книги є те, що Трипілля розглядається не ізольовано, а в контексті решти тогочасних культур Європи, а також на основі найновітніших відомостей про досягнення світової науки.

Особливо вражають дані лінгвістичного комп’ютерного моделювання, що буквально поставили українських археологів перед фактом. Вчені з Нової Зеландії Рассел Грей [с. 185]та його аспірант Квентін Аткінсон з факультету психології Оклендського університету, «використовуючи відповідне програмне забезпечення та потужну обчислювальну техніку, мали змогу генерувати багато тисяч мовних дерев, а потім провести їх статистичну обробку. В результаті вони отримали заповідну (sic! – К.Р.) дату, яка визначала абсолютний вік праіндоєвропейської мови – 9800-7800 років, тобто із точністю до 2000 років. Дата появи гілок припадає на 8700-ті роки, коли на стовбурі з’явилася предківська гілка хеттів. Все це означає, що носії неолітичних культур балканського півострова та їх нащадки із великим ступенем вірогідності можуть належати до індоєвропейської мовної сім’ї. До епохи трипільської культури можна віднести дві точки розділення мов – 6900 та 6500 років тому, що відповідатиме частково Трипіллю А та Трипіллю ВІ, тобто першій половині V тис. до н.е. Наступні поділи, які можуть стосуватися ареалу поширення трипільської культури, відбуваються вже після її зникнення з історичної сцени. Отримана картина не протирічить даним генних досліджень, про які йшлося вище, бо отримана хронологія мовних зрушень відповідає часові появи у Європі генних мутацій групи T/J. А що ж степовики? Виявляється, що і для них на мовному дереві можна знайти місце. Тільки буде воно десь на рівні 7000-5000 років тому і відображатиме їхні контакти з мирними хліборобами, зафіксовані археологічно» [2, с. 86-87, 89]. Можливо, з часом, під тиском нових даних допоміжних історичних дисциплін, археологи спроможуться дати відповіді на питання, що виникають. Якщо трипільська культура в межиріччі Дністра і Дніпра була периферією близькосхідної чи балканської землеробської цивілізації, як прийнято вважати, то чому найбільші протоміста Тальянки, Небелівка, Майданецьке, Доброводи, Вільховець виникли тут, а не там? Якщо Трипілля – «східний форпост», периферія, то де був центр? А поки що книга Михайла Відейка слугує певною мірою зібранням новин археології та основних наукових відомостей про трипільську культуру.

1. Балушок Василь. Проблема трипільського спадку в Україні і питання індоєвропейської прабатьківщини // Народна творчість та етнографія. – Київ, 2005. – № 3. – С. 10-17.
2. Відейко М.Ю. Шляхами трипільського світу. – Київ: Наш час, 2007. – 296 с. 
3. Гарднер Лоренс. Цари Грааля и потомки Адама и Евы. – Москва: Вече, 2001. – 360 с. 
4. Залізняк Л.Л. Нариси стародавньої історії України. – Київ: Абрис, 1994. – 255 с. 
5. Залізняк Л.Л. Первісна історія України. – Київ: Вища школа, 1999. – 263 с. 
6. Пассек Т.С. К вопросу о древнейшем населении в Днепровско-Днестровском бассейне // Советская этнография. – Москва-Ленинград, 1947. – Вып.VI-VII. – С. 29-38.
7. Сегеда Сергій. Антропологічні риси творців трипільської культури // Народна творчість та етнографія. – Київ, 2005. – № 3. – С. 18-21. 
8. Gimbutas Marija. The Civilization of the Goddess: The World of Old Europe. – San Francisco: Harper&Collins Publishers, 1991. – 529 p.
9. Gimbutas Marija. The Goddesses and Gods of Old Europe: 7000 to 3500 BC Myths, Legends and Cult Images. – Berkeley-Los Angeles: University of California Press, 1974. – 304 p. 
10. Gimbutas Marija. The Language of the Goddess. – London: Thames and Hudson, 1989. – 388 p. 
11. Gimbutas Marija. The Living Goddesses. – Berkeley-Los Angeles: University of California Press, 2001. – 286 p. [с. 186]

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Восточная Фаланга - независимая исследовательская и консалтинговая группа, целью которой является изучение философии, геополитики, политологии, этнологии, религиоведения, искусства и литературы на принципах философии традиционализма. Исследования осуществляются в границах закона, базируясь на принципах свободы слова, плюрализма мнений, права на свободный доступ к информации и на научной методологии. Сайт не размещает материалы пропаганды национальной или социальной вражды, экстремизма, радикализма, тоталитаризма, призывов к нарушению действующего законодательства. Все материалы представляются на дискуссионной основе.

Східна Фаланга
- незалежна дослідницька та консалтингова група, що ставить на меті студії філософії, геополітики, політології, етнології, релігієзнавства, мистецтва й літератури на базі філософії традиціоналізму. Дослідження здійснюються в рамках закону, базуючись на принципах свободи слова, плюралізму, права на вільний доступ до інформації та на науковій методології. Сайт не містить пропаганди національної чи суспільної ворожнечі, екстремізму, радикалізму, тоталітаризму, порушення діючого законодавства. Всі матеріали публікуються на дискусійній основі.

CC

Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0

Эта лицензия позволяет другим перерабатывать, исправлять и развивать произведение на некоммерческой основе, до тех пор пока они упоминают оригинальное авторство и лицензируют производные работы на аналогичных лицензионных условиях. Пользователи могут не только получать и распространять произведение на условиях, идентичных данной лицензии («by-nc-sa»), но и переводить, создавать иные производные работы, основанные на этом произведении. Все новые произведения, основанные на этом, будут иметь одни и те же лицензии, поэтому все производные работы также будут носить некоммерческий характер.

Mesoeurasia

Mesoeurasia
MESOEURASIA: портал этноантропологии, геокультуры и политософии www.mesoeurasia.org

How do you like our website?

>
Рейтинг@Mail.ru