Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Традиция - Революция - Интергация

Вы, Старшие, позвавшие меня на путь труда, примите мое умение и желание, примите мой труд и учите меня среди дня и среди ночи. Дайте мне руку помощи, ибо труден путь. Я пойду за вами!

Наши корни
: Белое Дело (РОВС / РОА - НТС / ВСХСОН), Интегральный национализм (УВО / УПА - ОУН / УНСО), Фалангизм (FET y de las JONS / FN), Консервативная революция (AF / MSI / AN / ELP / PyL)
Наше сегодня: Солидаризм - Традиционализм - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Интеграция

12 окт. 2013 г.

Рахно Костянтин. [Рец. на:] Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація

104-227Рахно Костянтин. [Рец. на:] Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. – Київ: Наш час, 2008. – 160 с. // Бібліографія українського гончарства. 2008: Національний науковий щорічник. – Опішне: Українське народознавство, 2012. – Вип. 10. – С. 180-183.

Археологічні культури – забутий і загублений світ, віднайдений науковцями. Одній із них, найвідомішій широкому загалу, присвячена книга археолога й невтомного популяризатора археологічних знань Михайла Відейка «Трипільська цивілізація». В її назві недарма відлунює всесвітньо відома «Цивілізація Богині» – монографія американської дослідниці Марії Гімбутас, присвячена неоліту та енеоліту Старої Європи, бо відчувається її вплив у оформленні та структурі.

Науково-популярна книга послідовно й цікаво розповідає про здобутки в археологічному вивченні цієї культури, про її періодизацію та залучення новітніх наукових методів до її вивчення, про сільське господарство, металургію й металообробку, видобуток та обробку кременю, гончарство, інші домашні виробництва, торгівлю й обмін, побут трипільців, про трипільську архітектуру й протоміста, трипільську знакову систему й орнаментику, торкається важливих і складних проблем, пов’язаних із Трипіллям.



Кукутено-трипільській культурі пощастило завдяки високому рівневі розвитку її гончарного ремесла, довершеності й вишуканості форм і мальовки посуду та дрібної пластики. На неї звернули увагу митці, її збирають заможні та владні колекціонери, послуговуючись консультаціями науковців. А питання про роль і місце Трипілля в етногенезі українців усіляко політизується й загострюється. Відповісти на нього пробує й автор книги, спираючись на дані науки. Втім, він визнає, що «антропологічні матеріали не дають підстав для реконструкції зовнішності всіх без винятку трипільців». Своє палке бажання довести, що в трипільцях «виразно домінує близькосхідний компонент», Михайло Відейко підкріплює зверненням до трипільської глиняної пластики: «… Згадаймо численні «трипільські портрети», реалістичні статуетки з Молдови, Добровод, Майданецького, Володимирівки та багато інших» [2, с. 105-106]. Проте існування саме такого мистецького канону – своєрідного соціалістичного реалізму, що спонукав кукутенців зображати своїх сучасників із максимальною портретною схожістю, очевидно, задля того, щоб прийдешні покоління переконалися, що вони їм не рідні, викликає великі сумніви.

Археологи вже не раз звертали увагу на часткову зооморфність антропоморфних зображень стародавніх культур, зокрема, на статуетки буго-дністровської, трипільської та багатьох інших ранньоземлеробських культур Центрально-Східної Європи, які мали неприродно [с. 180]вузькі тулуби і безпосередньо пов’язані з ними довгі шиї, що закінчувалися невеликою голівкою, близькою до пташиної чи зміїної. Дослідники відзначили наявність подібної антропоморфної пластики в комплексах аналогічних передньосхідних і середньоазійських культур [3, с. 44]. Про часткову зооморфність азійських антропоморфних статуеток вже було висловлено чимало цікавих теорій. Зокрема, плідною виявилася думка про те, що значна кількість середньоазійських антропоморфних статуеток має черепашачі голови. Її поділяли провідні дослідники неоліту – енеоліту Середньої Азії [4, с. 273-274]. Також було висунуте припущення, що зміїну або ж черепашачу голову мали статуетки енеолітичної ель-убейдської культури в Південній Месопотамії [1, с. 157]. До думки, що енеолітичні статуетки мають виразні риси рептилій і амфібій, приходило чимало науковців, навіть попри панівні ідеологічні доктрини, що обмежували студіювання релігії та міфології [4, с. 373]. У Південній і Центрально-Східній Європі, згідно з дослідженнями археологів, окрім людиноподібних статуеток із зовнішністю змій, жаб, ящірок і черепах, в енеоліті побутували також міксантропічні образи птахів, тварин, риб. Скульптурні зображення енеолітичної богині-птахи мають дзьоб чи великий загострений ніс, довгу шию, жіночі груди, часом неприродно великого розміру, крила чи крилоподібні виступи і підкреслено виділені жіночі сідниці з качиними, лебединими чи яйцеподібними обрисами. Вони часто не мали рота, а на голові в них могла бути позначена зачіска чи корона. Зображалися ці божества, як правило, в сидячому положенні, хоча горішня частина тулуба могла бути, як у птахів, нахилена вперед. Жінку-ведмедицю втілювали у глині як матір із дитиною. Богиня-змія на антропоморфних зображеннях поставала в йогічній позі, зі змієподібними руками й ногами. В тих випадках, коли її голова мала антропоморфні риси, в неї були очі й великий рот. Ці скульптурки можна було пізнати за змієподібними обрисами голови і за хвилястими лініями, що їх вкривали [8; 9; 7; 10]. І саме ці глиняні зображення із крилоподібними відростками, пташиними дзьобами та головами черепах, змій і ящерів Михайло Відейко, попри різні свої зроблені із запобіжною метою обережні висловлювання про те, що зображення можуть не мати нічого спільного із реальним виглядом трипільців-кукутенців, впевнено зве «статуетками з портретними рисами», «реалістичними статуетками», «статуетками з реалістичними голівками» та робить за ними графічні реконструкції зовнішнього вигляду людей [2, с. 104-105]. Багато в чому його позиція, окрім упередженості, також обумовлюється застарілими методологічними засадами, зокрема, жорстким слідуванням класичному марксистському, точніше, плехановсько-ленінському розумінню мистецтва як простого відображення об’єктивної реальної дійсності. Ясна річ, що такий підхід не має нічого спільного з міфологічним мисленням традиційного суспільства, а в світлі новітніх досягнень світової етнології й археомистецтвознавства виглядає анахронічним і зовсім неприйнятним. Не кажучи вже про те, що стародавні народи ніколи не ставили собі за мету зображати своїх представників максимально реалістично. І якщо застосувати прямолінійні намагання Михайла Відейка до середньовічного мистецтва скандинавів, то вийде, що вікінги насправді були монголоїдами, очевидно, ще й тюркомовними, адже зображали людей переважно пласколицими, вилицюватими, з малим приплюснутим носом і невеличкими, близько посаженими очицями, рідкою борідкою або й безбородими.

Саме цю теорію відображення, тобто насправді такого собі пасивного й бездіяльного споглядання та механічного репродукування дійсності, що в марксизмі становила основу діалектико-матеріалістичного пізнання, прикладає Михайло Відейко й до шумерського епосу[с. 181], щоб довести, ніби епічна країна Аратта не має нічого спільного із Трипіллям і Середнім Подніпров’ям [2, с. 126-128]. При цьому він ігнорує такі літературознавчі й фольклористичні аспекти, як гіпербола та епічне перебільшення, що є головними особливостями художньої структури епосу. Фольклор узагалі любить гіперболу – ідеалізуючу або ж сатиричну, та лише в епосі перебільшення стає основним формотворчим елементом, тільки там гіпербола є засобом типізації, неодмінним способом створення тієї самої величної ідеальної дійсності, зображення якої відрізняє й виділяє епос з-поміж інших жанрів, а зниження гіперболи, руйнування естетичної форми епосу є кінцем його творчого, продуктивного буття. Тому не варто шукати в цьому гіперболізуючому мистецтві точних документальних вказівок на відстань до країни Аратти чи на її корисні копалини, адже образ багатства «того» світу, до якого належали в міфологічній моделі чужі, «тридев’яті» землі неодмінно включав у себе всі можливі цінності, а шлях до них минав усі необхідні з точки зору міфічної географії потойбіччя перепони. Очевидно, потреба в запереченні ототожнення шумерської епічної Аратти з поселеннями трипільської культури полягає в тому, що в праісторії Украни державність не повинна знайтися надто рано.

Особливу занепокоєність Михайла Відейка викликають трипільські глиняні таблички з Волині, які були в колекції видатного українського археолога Валентина Даниленка. Він не може просто відмахнутися від них як від вигадки: «Легенди про ці таблички серед археологів ходять давно, і є люди, які їх бачили. Відомо, що ці речі передав В.Даниленкові хтось із Волині. Молдавський археолог В. Маркевич показував мені зроблені ним власноручно замальовки знаків з такої таблички. Найбільше вони нагадували документи з Шумеру протописьмового періоду, тобто мали б датуватися другою половиною IV, а то й початком ІІІ тис. до Христа». Тому автор вдається до припущення, що табличка справжня, але з Шумеру й перебувала в довоєнній Польщі у якомусь приватному музеєві східних старожитностей [2, с. 94-95]. Слід відзначити, що в роботах совєтських і багатьох постсовєтських археологів спостерігається свідоме й цілеспрямоване приниження рівня суспільно-економічного та політичного розвитку певних спільнот давнини. Це було пов’язано з методологічними принципами історичного матеріалізму, на яких базувалися дослідження вчених. До всього, на методологію накладалися певні ідеологічні догми, що поширилися в науці у першій половині – середині XX в. Оскільки, за панівною в той час думкою вчених та ідеологів, ті чи інші етноси минулого не дотягували до рабовласницької формації, то виникала необхідність обгрунтувати більш низький рівень їхнього розвитку [5, с. 60-61, 224]. Спільнотам Північного Причорномор’я ідеологія відмовляла у можливості досягнути того, що вважалося здобутками давніх цивілізацій Близького Сходу. Писемність, зокрема, могла побутувати лише в класовому суспільстві, існування якого, як і державності, в носіїв трипільської культури заперечувалося. Ці ідеологічні установки, про існування яких у минулому наважуються говорити не всі сучасні вчені, дозволяють зрозуміти, чому більшість трипільських артефактів зі знаками досі, як підтверджує Михайло Відейко, не опубліковано [2, с. 94].

Разом із тим визнається, що з приводу мови трипільців нині існують інакші думки: «Є, наприклад, комп’ютерна модель розпаду індоєвропейської прамови, яка, навпаки, підтверджує індоєвропейськість мови носіїв балканських неолітичних культур, а отже, і пов’язаної з ними спільноти Кукутень-Трипілля. Ця ж модель, до речі, не виключає паралельного формування індоєвропейських мов степового населення, яке дехто вважає [с. 182]єдиним носієм цих мов… Отже, у лінгвістичних студіях останнє слово ще не сказане» [2, с. 106]. Деструктивна роль «курганних» народів по відношенню до землеробської Старої Європи теж нині ставиться під сумнів [2, с. 108]. Це наводить на думки, що поволі, але невпинно в науці триває дійсний поступ. І ще один висновок книги важливий: «Цікаво, що періодизація Трипілля-Кукутень майже збігається з ритмікою культурогенезу в Месопотамії… Цікаво й те, що збіглися також суспільно-економічні зрушення в історії давніх народів: виникнення перших міст, розквіт ремесел, обміну й торгівлі» [2, с. 117]. Хронологія й періодизація пам’яток мідного й бронзового віку України давно співставлені з Дворіччям та Стародавнім Єгиптом, показана синхронність їхнього розвитку, однакові його щаблі, спільні одночасні досягнення [6, с. 36-142]. Той факт, що навіть доволі скептично настроєні дослідники почали це визнавати, налаштовує на оптимізм і спонукає думати, що в майбутньому українська наука все ж позбудеться тягаря марксистської теорії суспільно-економічних формацій.

1. Антонова Е.В. Очерки культуры древних земледельцев Передней и Средней Азии: Опыт реконструкции мировосприятия. – Москва: Наука, 1984. – 262 с.
2. Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. – Київ: Наш час, 2008. – 160 с.
3. Даниленко В.Н. Космогония первобытного общества // Начала цивилизации. – Екатеринбург-Москва: Деловая книга; Раритет, 1999. – С. 5-116.
4. Массон В.М. Средняя Азия и Древний Восток. – Москва-Ленинград: Наука, 1964. – 467 с.
5. Тишкин А.А., Дашковский П.К. Социальная структура и система мировоззрений населения Алтая скифской эпохи. – Барнаул: издательство Алтайского университета, 2003. – 430 с. 
6. Чмихов Микола. Від Яйця-Райця до ідеї Спасителя. – Київ: Либідь, 2001. – 432 с. 
7. Gimbutas Marija. The Civilization of the Goddess: The World of Old Europe – San Francisco: Harper&Collins Publishers, 1991. – 529 p.
8. Gimbutas Marija. The Goddesses and Gods of Old Europe: 7000 to 3500 BC Myths, Legends and Cult Images. – Berkeley-Los Angeles: University of California Press, 1974. – 304 p. 
9. Gimbutas Marija. The Language of the Goddess. – London: Thames and Hudson, 1989. – 388 p. 
10. Gimbutas Marija. The Living Goddesses. – Berkeley-Los Angeles: University of California Press, 2001. – 286 p. [с. 183]

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Восточная Фаланга - независимая исследовательская и консалтинговая группа, целью которой является изучение философии, геополитики, политологии, этнологии, религиоведения, искусства и литературы на принципах философии традиционализма. Исследования осуществляются в границах закона, базируясь на принципах свободы слова, плюрализма мнений, права на свободный доступ к информации и на научной методологии. Сайт не размещает материалы пропаганды национальной или социальной вражды, экстремизма, радикализма, тоталитаризма, призывов к нарушению действующего законодательства. Все материалы представляются на дискуссионной основе.

Східна Фаланга
- незалежна дослідницька та консалтингова група, що ставить на меті студії філософії, геополітики, політології, етнології, релігієзнавства, мистецтва й літератури на базі філософії традиціоналізму. Дослідження здійснюються в рамках закону, базуючись на принципах свободи слова, плюралізму, права на вільний доступ до інформації та на науковій методології. Сайт не містить пропаганди національної чи суспільної ворожнечі, екстремізму, радикалізму, тоталітаризму, порушення діючого законодавства. Всі матеріали публікуються на дискусійній основі.

CC

Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0

Эта лицензия позволяет другим перерабатывать, исправлять и развивать произведение на некоммерческой основе, до тех пор пока они упоминают оригинальное авторство и лицензируют производные работы на аналогичных лицензионных условиях. Пользователи могут не только получать и распространять произведение на условиях, идентичных данной лицензии («by-nc-sa»), но и переводить, создавать иные производные работы, основанные на этом произведении. Все новые произведения, основанные на этом, будут иметь одни и те же лицензии, поэтому все производные работы также будут носить некоммерческий характер.

Mesoeurasia

Mesoeurasia
MESOEURASIA: портал этноантропологии, геокультуры и политософии www.mesoeurasia.org

How do you like our website?

>
Рейтинг@Mail.ru