Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Традиция - Революция - Интеграция

Вы, Старшие, позвавшие меня на путь труда, примите мое умение и желание, примите мой труд и учите меня среди дня и среди ночи. Дайте мне руку помощи, ибо труден путь. Я пойду за вами!

Наши корни
: Белое Дело (РОВС / РОА - НТС / ВСХСОН), Интегральный национализм (УВО / УПА - ОУН / УНСО), Фалангизм (FET y de las JONS / FN), Консервативная революция (AF / MSI / AN / ELP / PyL)
Наше сегодня: Солидаризм - Традиционализм - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Интеграция

13 янв. 2013 г.

Ігор Загребельний: Примітивність, відсталість, мракобісся…

«Однією з найхарактерніших рис нашого часу є фальсифікація багатьох речей, котра сама по собі ще не веде до руйнування сучасного світу, але цілком може розглядатися в якості підготовчої фази цього процесу; можливо, краще за все це виражається у фальсифікації мови, тобто в такому неправильному використанні деяких слів, при якому спотворюється їхній первісний зміст», – дана думка належить французькому філософу Рене Ґенону (див. його «Нариси про традицію та метафізику»). Як і в багатьох інших питаннях, метр філософії традиціоналізму має рацію. Наше повсякденне мовлення – це перманентна фальсифікація того, що Мартін Гайдеґґер називав «домом Буття». Єдина поправка – ми не лише фальсифікуємо те, що отримали від предків, але й видумуємо нові слова, істинним змістом яких є констатація нашого занепаду. Але про все по черзі.

Візьмімо для прикладу слово «примітивний». Інколи ми вживаємо його, згадуючи про наших далеких пращурів або «дикі» народи та племена сучасності чи недалекого минулого. Частіше – в значенні «грубий», «недосконалий» чи навіть «неосвічений» і «некультурний» (стосовно людини). Чи відповідає така семантика етимології?

 Слово «примітивний»  походить від латинського «primitivus», тобто «перший» або ж «найперший», «найбільш ранній». Таким чином, слово «примітивний» мало би означати «первісний» – не більше й не менше, лише «первісний». Чи є первісним (= примітивним) якесь «дике» плем’я або зграя гопників? І «дикунів», і гопників з точки зору повсякденного мовлення можна назвати примітивними, але чи є вони примітивними, якщо примітивність – це первісність? Повсякденне мовлення трішки подумає і, напевно, скаже «Так»…

«Дикуни» – первісні. Гопники – ніби сучасні, але дуже некультурні. Виняток із загального потоку «Прогресу» («еволюції», «розвитку» тощо). Ті, хто схожі на далеких (у часі) предків або не менш далеких (у просторі) «дикунів»… Все логічно – логічно з точки зору повсякденного, мейнстрімового мовлення і мислення, для якого «примітивне» – це щось завжди погане: примітивне = погане, первісне = примітивне, первісне = погане. Залізна логіка людей «Прогресу», людей Залізного чи Постзалізно-латексного віку…

Але! Чим прогресивне краще за первісне? І чому первісними є  т.зв. «дикуни»? У «дикунів» нижчий розвиток техніки? Безперечно. Проте чи техніка є благом-у-собі? Зараз «дикуни» майже зникли. Перетворивши на знедолених жителів Третього світу, їх поглинула глобалізація. Однак чи є бідність та низький «рівень розвитку» об’єктивним злом, і чи не має т.зв. «відсталість» позитивних вимірів? «Вигнавши зі свого життя сакральне, – пише сучасний християнський публіцист Сергій Чаплигін, – людина “отримала право” сміятися над “відсталістю” тих, у кого мало грошей, немає памперсів або кондиціонерів. Але ніхто не звертає увагу, що є ще душа. І світ, видимий через її фокус, цілком заміняє всі штучні та фіктивні блага цивілізації» («Проти геноциду душі»).

Прийнято вважати, що «дикуни» є політеїстами. Так воно, значною мірою, і є. Мейнстрімове релігієзнавство говорить, що релігійні вірування розвивалися еволюційно: спочатку «найпримітивніші» (без цього слова аж ніяк!) вірування – тотемізм, фетишизм, анімізм, шаманізм, – потім складніші політеїстичні культи, потім монотеїзм, потім… «Прогрес» і світле майбутнє (комунізму або ринкової економіки і прав людини). І знову, здається, все логічно: дикуни – примітивні, і в них примітивні (первісні) релігійні уявлення. Одначе за загальноприйнятою думкою криються численні факти, котрі показують, що первісною є віра в єдиного Бога, а політеїзм – це, натомість, дуже прогресивне явище. (наприклад, у серіалі "Зоряний Крейсер Галактика" найрозвинутіше людське суспільство - політеїстичне, і всіляк тримається за це, воюючи з примітивними роботами-"тостерами", які є монотеїстами, - РЕД.)

«Якісь-там дикі політеїсти, – пише Гілберт Честертон на сторінках “Вічної людини”. – розповідали місіонеру свої заплутані міфи, а він розповів їм про доброго Бога, Котрий чисто духовний і судить людей по істині. Туземці перелякалися, ніби хтось видав їхню таємницю і закричали: “Атахокан! Він говорить про Атахокана!”

Можливо, ввічливість і навіть скромність не дозволяли їм згадувати Атахокана. Можливо, у них, на відміну від нас, це ім’я не згадують надаремно. Можливо, старий Бог був пов’язаний зі старою мораллю, котра здалася затяжкою у лиху годину. Нарешті, спілкування з бісами буває більш модним, більш витонченим, як і в наші дні»…

Те, про що Честертон писав з апологетичною іронією, значно серйозніше описали численні антропологи та історики релігій. Зразковою у цьому відношенні є творчість Мірчі Еліаде. «Забутий Бог», про якого згадують у найтяжчих ситуаціях, у яких інші «боги» не допомагають – Еліаде наводить не один приклад подібних вірувань, і наразі перелічувати їх не варто. Краще зупинитися на констатації того факту, що за більш чи менш розвинутою політеїстичною системою у більш чи менш «диких» народів крилася принаймні згадка про єдиного Бога, а згадувати можна лише те, що мало місце в минулому.

Політеїзм – це пост-монотеїзм. Щоби вважати цю тезу істинною, мені (яко християнину) навіть непотрібно Честертона або Еліаде – достатньо елементарного знання біблійної історії або слів св. ап. Павла: «… нема їм оправдання. Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів» (Рм. 1, 20-23). 

Отож, «дикуни» не примітивні, а прогресивні, але прогресивні по-своєму. По-своєму були прогресивними наші предки-язичники. Вони обожнювали сили природи, поклонялися ідолам, часом практикували людські жертвоприношення. Прогресивність такої релігійно-культурної моделі полягає у тому, що вона значною мірою відрізнялася від моделі далеких предків наших предків-язичників: предки предків, очевидно, все ж були монотеїстами.

По-своєму прогресивними були канібали, котрі мали звичку їсти один одного, а також прибулих до них європейців. Останні ж до такого рівня розвитку прийшли аж у ХХ-ХХІ ст. (спочатку вони просто легалізували аборти, потім почали використовувати «абортативний матеріал» в приготуванні косметики, медикаментів і, врешті-решт, їжі та напоїв).

Слід, одначе, визнати, що прогрес «дикунів» і прогрес представників Західної цивілізації відрізняються між собою. Ні перші, ні другі примітивними не є, проте в обох випадках не-примітивність має свій специфічний характер. Коли «дикуни» вживають наркотичні засоби, беруть участь у сексуальних оргіях чи їдять представника сусіднього племені, вони здійснюють сакральний акт. Натомість бісівська одержимість західної людини зазвичай є десакралізованою, профанною. Існує ряд інших відмінностей. Приміром, «дикуни» мають більш просту і органічну соціальну організацію. В порівнянні із Західною цивілізацією, їхня культура майже не створює екологічних проблем.

Логіка європоцентризму дуже сильна, майже незнищенна. Саме логіці класичного європоцентризму належить закріплене за «дикими» народами кліше «примітивності». З часом, щоправда, прийшов постмодернізм, в лібералізмі з’явилися нові тренди, на класичний – расистський – європоцентризм було накладено табу. Одначе сам європоцентризм не зник, а лиш набрав «відрефлексованої» форми (Славой Жижек називає його «відрефлексованим расизмом»). Відтак, цей воістину маніхейський європоцентризм поняття «європеєць» або «білий» замінив поняттями толерантності, демократичності, політкоректності і т.д. За таких умов примітивність стала пов’язуватися із відсутністю цих «загальнолюдських цінностей».

«Відрефлексований расизм» деградованого Заходу називає примітивними не лише «дикунів» чи людей Сходу, але й самих європейців Центрально-Східної Європи. Їм – тим, хто поєднує споживацьке язичництво з ідеологічним маніхейством, – не подобаються національні та релігійні пристрасті жителів Центральної та Східної Європи, не подобаються будь-які натяки на традиційність, тобто примітивність. Ці натяки Захід називає відсталістю і мракобіссям… Однак закономірно постають питання: куди поспішати, кого наздоганяти? Ліберальний Захід, котрий надшвидкими темпами котиться в пекло? Ні, дякую. Мені комфортніше там, де є хоч трішки примітивності, хоч трішки мракобісся…

Термін «мракобісся» взагалі дуже цікавий. Я, щоправда, й сам інколи вживаю поняття «темрява» («мрак») в негативному сенсі («темрява сучасного занепаду» або ще щось у цьому роді). Одначе видумуючи поняття «мракобісся», прогресивні люди, напевно самі того не розуміючи, підкреслили чарівність тієї прекрасної епохи, коли не було електрики… «Містична ніч Середньовіччя» (Ніколай Бердяєв) дарувала людині більш повне життя, ніж те, котре ми маємо сьогодні. Вона дарувала людині почуття цілісності, органічності, таємничості. «Выйдешь безлунною ночью в сад. – писав о. Павло Флоренський. – Потянутся в душу щупальцы деревьев: трогают лицо, нет преграды ничему, во все поры существа всасывается тайна мира. Мягкая, почти липкая тьма мажется по телу, по руках, по лицу, по глазам и огустевает, словно осаждается на небе, и ты – уж почти не ты, мир – почти не мир, но все – ты, и ты – все… В корнях бытия – единство, на вершинах – разъединение» (Флоренский П.А. Сочинения. В 4 т. Т. 3 (1) / Сост. игумена Андроника (А. С. Трубачова). – М., 1999).

Що ж стосується бісів, то вони не покидають людство протягом усієї історії його існування. Увесь цей час біси були найлютішими ворогами примітивності і найголовнішими натхненниками «Прогресу» та «емансипації» – згадаймо, як у Едемі Сатана запропонував Єві позбутися власної відсталості й проігнорувати «фашистську» заборону Бога… Опановуючи окремих людей і цілі народи, біси відвертають їх від віри в єдиного Бога і перетворюють на язичників. Зважаючи на те, що більшість представників сучасного прогресивного людства є язичниками (поклонниками Мамони, сексу, нікому непотрібних технологій тощо), можна з упевненістю говорити про торжество бісівської армії.  Тоді чому мракобіссям називають саме минуле, а не сучасність? Тому що в минулому, в умовах чарівної середньовічної ночі, люди могли краще бачити зло, зараз же вони засліплені штучною ілюмінацією – відблисками пекельного вогню…

Єдине, що радує, – це те, що вектор «Прогресу» спрямований на Кінець світу, і подолання примітивності врешті-решт приведе до єдності із Предвічним. «O felix culpa, quae talem ac tantum meruit habere Redemptorem»… Exultet, язичництво «Прогресу» не є вічним!..

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Восточная Фаланга - независимая исследовательская и консалтинговая группа, целью которой является изучение философии, геополитики, политологии, этнологии, религиоведения, искусства и литературы на принципах философии традиционализма. Исследования осуществляются в границах закона, базируясь на принципах свободы слова, плюрализма мнений, права на свободный доступ к информации и на научной методологии. Сайт не размещает материалы пропаганды национальной или социальной вражды, экстремизма, радикализма, тоталитаризма, призывов к нарушению действующего законодательства. Все материалы представляются на дискуссионной основе.

Східна Фаланга
- незалежна дослідницька та консалтингова група, що ставить на меті студії філософії, геополітики, політології, етнології, релігієзнавства, мистецтва й літератури на базі філософії традиціоналізму. Дослідження здійснюються в рамках закону, базуючись на принципах свободи слова, плюралізму, права на вільний доступ до інформації та на науковій методології. Сайт не містить пропаганди національної чи суспільної ворожнечі, екстремізму, радикалізму, тоталітаризму, порушення діючого законодавства. Всі матеріали публікуються на дискусійній основі.

CC

Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0

Эта лицензия позволяет другим перерабатывать, исправлять и развивать произведение на некоммерческой основе, до тех пор пока они упоминают оригинальное авторство и лицензируют производные работы на аналогичных лицензионных условиях. Пользователи могут не только получать и распространять произведение на условиях, идентичных данной лицензии («by-nc-sa»), но и переводить, создавать иные производные работы, основанные на этом произведении. Все новые произведения, основанные на этом, будут иметь одни и те же лицензии, поэтому все производные работы также будут носить некоммерческий характер.

Mesoeurasia

Mesoeurasia
MESOEURASIA: портал этноантропологии, геокультуры и политософии www.mesoeurasia.org

How do you like our website?

>
Рейтинг@Mail.ru