Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Традиция - Революция - Интергация

Вы, Старшие, позвавшие меня на путь труда, примите мое умение и желание, примите мой труд и учите меня среди дня и среди ночи. Дайте мне руку помощи, ибо труден путь. Я пойду за вами!

Наши корни
: Белое Дело (РОВС / РОА - НТС / ВСХСОН), Интегральный национализм (УВО / УПА - ОУН / УНСО), Фалангизм (FET y de las JONS / FN), Консервативная революция (AF / MSI / AN / ELP / PyL)
Наше сегодня: Солидаризм - Традиционализм - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Интеграция

16 дек. 2012 г.

Ігор Загребельний: «Розподіл Росії» як альтернатива утопіям євразійства

Концепцію «розподілу Росії» розробив у своїй однойменній книзі 1941 року український історіософ і культуролог Юрій Липа. Як зазначає Олег Баган, «У книзі “Розподіл Росії” Ю. Липа доводить, що Україна є геополітично вирішальним чинником для розвалу Російської імперії як штучного, деспотичного й антинаціонального монстра міжнародної політики». Головний висновок книги, за Баганом, такий: «Росія доти буде тягарем і загрозою для сусідів, доки не зосередиться на розбудові власне російської нації на своїх етнічних територіях, доки не відмовиться від своєї імперської політики».
Тези Юрія Липи відповідають загальній спрямованості геополітичних стратегій українського націоналізму у площині вирішення російської проблеми  (знищення Росії як імперії при визнанні права росіян на власну національну державу). При цьому українські націоналісти не обмежувалися самим лиш теоретизуванням. Національно-визвольна боротьба, котра провадилася під керівництвом ОУН, також була виразно антиімперською боротьбою, спрямовувалася не просто на звільнення українських земель з-під влади московсько-більшовицьких окупантів, але й на знищення московської імперії у будь-якій її формі. Для цього українські націоналісти вели активну співпрацю з представниками інших народів, котрим довелося відчути на собі вплив московського імперіалізму (участь в УПА іноземних відділів, Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії  в листопаді 1943 року, діяльність Антибільшовицького Блоку Народів тощо). Українські націоналісти не відмовилися від власних поглядів на проблему московського імперіалізму і в умовах відносної незалежності, проявом чого ми можемо вважати різносторонню підтримку ними сил антиросійського спротиву (передусім, на Кавказі).

Знищення Росії як імперії було, є і буде стратегічною метою українського націоналізму. Це випливає із життєвих інтересів української нації. Та наразі виокремимо ще одну позицію, враховуючи яку знищення московської імперії є надзвичайно важливим. Мова йде про позицію традиціоналістичних, консервативно-революційних, антилібералістичних і антиглобалістичних аспірацій.
Ідея написання даної статті виникла під час моєї дискусії з одним із «френдів» у соціальній мережі Facebook. Людина, з котрою я вів дискусію, – англієць, прихильник ідеї консервативної революції, котрий також має значні симпатії до концепції євразійства. Гадаю, таких, як він, на Заході досить багато. І на те існує декілька причин.
Сучасний Захід – це територія деградації. За неоном реклам та заможним життям західної людини криється цивілізаційна гнилизна – труп колись величної цивілізації. Життя в цьому болоті змушує тих, хто не належить до мейнстріму, шукати якусь альтернативу. І дехто знаходить цю альтернативу на Сході – Еx Oriente lux не перестає приваблювати тих європейців, котрі залишаються спраглими Істини. При цьому світло зі Сходу нерідко очікується з Росії. Якщо в епоху прогресуючого Модерну західні європейці дивились на Росію як на країну варварства, неодмінно розуміючи під «варварством» щось негативне, то сьогодні перед ними існує спокуса побачити в Росії острівець традиційності, бастіон спротиву тотальному (і, фактично, тоталітарному) лібералізму.
Вірі в московське месіанство сприяє і той факт, що Росія дала світові велику кількість безперечно талановитих (якщо не геніальних) мислителів консервативно-християнського спрямування: К. Леонтьєв, Н. Данилевський, Ф. Достоєвський, В. Соловйов, Н. Бердяєв, П. Флоренський, Г. Флоровський та інші. Подібну інтелектуальну марку Росія тримає ще й досі. Цьому, зокрема, сприяє непересічна діяльність відомого філософа та соціолога Александра Дугіна. Останній зумів вдало поєднати інтелектуальну працю зі свого роду «маркетингом» власних ідей. Сміливість думки, оригінальність висловлених концепцій, аргументований аналіз історії та сучасності, впевненість у футуристичних прогнозах – все це змушує багатьох інтелектуалів не тільки поважати філософську позицію А. Дугіна, але й з виразною симпатією ставитися до реактуалізованих ним ідей євразійства.
Власне, пасіонарність А. Дугіна сьогодні, очевидно, і є чи не найголовнішим чинником виникнення промосковських симпатій у середовищі західних інтелектуалів консервативного спрямування. Для багатьох із них Росія перетворилася на центр традиціоналістичної думки. Тут досить промовистою може бути думка, висловлена гостем Першого російського з’їзду традиціоналістів Клаудіо Мутті: «Я вражений тим, що побачив тут опісля 20 років після мого першого візиту… Я не міг уявити, що через 20 років питання традиціоналізму будуть трактуватися тут на такому рівні і з таким ентузіазмом. Це значною мірою відрізняється від усіх традиціоналістичних заходів, на котрих мені доводилося бувати в Західній Європі. Я хотів би зазначити, що… в Західній Європі панує зовсім інша атмосфера. По-перше, аудиторія, що там збирається, навіть у великих європейських столицях, практично не має шансів зібрати таку кількість людей, зацікавлених в проблематиці традиціоналізму, як тут… По-друге, в той час, як у Західній Європі традиціоналізм переважно являє собою консервативний напрям… то тут, в Росії, я побачив, що традиціоналізм пронизаний творчим новаторським духом. Навіть сам факт, що цей конгрес присвячений Постмодерну, є знаком креативності та оригінальності підходу». Симпатії до середовища російських традиціоналістів має не лише Мутті, але й низка інших європейських мислителів, зокрема Ален де Бенуа, Гійом Фай та деякі інші ідеологи «нових правих».
Здобутки російських інтелектуалів заперечувати безглуздо, і проблема, власне кажучи, не в цих здобутках, а в тому, що за їхньою ширмою на Заході бачать месіанське призначення Росії. Що ж, такий стан речей можна зрозуміти. Йдучи пустелею, спрагла людина бачить те, що хоче бачити. Живучи у темряві європейського занепаду, ті, кого дурман лібералізму не розучив думати, вірити і мріяти, намагаються бачить світло у чорній дірі агонізуючої імперії.
Чим є сучасна Росія? Наскільки її реалії відповідають західним ілюзіям? Одні воліють бачити в Росії потужного супротивника США, другі – оплот християнства, треті – «білу імперію», четверті – вдалий приклад співіснування християнських і мусульманських народів (дякувати Богу, на Заході все частіше обговорюється ідея християнсько-мусульманського примирення в ім’я спільного спротиву сатанинським силам).
Але чим є Росія насправді?
Насамперед охолодимо гарячі голови тих, хто, бачачи демографічне самознищення власних народів, вірить у Росію як рятівника білої раси. Їм варто поцікавитися статистичними даними, з’ясувати, який відсоток росіяни становлять, приміром, у Москві. Для росіян є характерними такі ж демографічні процеси, як і для представників європейських націй. Дещо інші процеси можна спостерігати у мусульманських народів, що знаходяться під владою імперської Москви, і ці процеси далеко не на користь росіян (щоправда, мусульманам від цього теж мало користі, але про це нижче). Чималу роль у зменшенні питомої ваги росіян у нібито «власній» державі починають відігравати і мігранти, зокрема китайці.
Причини депопуляції білого населення у Росії чимось схожі на причини аналогічних процесів у Європі, а чимось від них відрізняються. Спільною рисою є низький рівень моралі, що є наслідком не лише дехристиянізації, але й, по суті, недостатньої християнізації у минулому. Водночас, якщо на Заході мігранти прибувають з інших країн, то в Росії спостерігається переселення на етнічно російські землі неросіян, котрі є представниками поневолених Москвою народів. Цьому сприяє не лише нерівномірність регіонального розвитку, але перманентна війна на Кавказі. Топлячи у крові право кавказьких народів на самостійне державне життя, імперська влада тим самим стимулює потоки біженців, котрі, між іншим, осідають не лише на російських землях, але й у Європі.
Важливо пам’ятати, що описані вище процеси не варто розглядати виключно як процес ісламізації. Приїжджаючи до тієї ж Москви, мусульманин нерідко відходить від принципів власної релігії і спокушається секулярною культурою. Замість демографічного джихаду мусліми ступають на шлях етнічної та релігійної маргіналізації. Отож, замість синергії християнської та ісламської культур імперська дійсність Росії створює умови для зникнення росіян як нації та релігійного виродження поневолених мусульманських народів.
Що стосується релігійності самих росіян, то варто зазначити наступне. Християнство на теренах Московії не можна вважати безплідним. Воно породило унікальний тип духовності, чимало світлих душ щиро прийняло Христову Правду. Одначе сам характер московського християнства був виразно інтровертним, сповненим «духовно-аскетичного суспільного ісихазму» (о. Іван Гаваньо). За духовними подвигами окремих ченців крилася недостатня євангелізація суспільства. Замість релігійного виховання населення переважна більшість московського духовенства займалася плеканням «обрядославія», релігійне життя замінювалося духовно порожнім виконанням обрядів. Сутнісною рисою московського християнства є його цезаропапізм, протиприродне прислужництво світській владі. Все це стало безпосередньою причиною перемоги більшовицької революції, про що говорили як іноземні автори (приміром, українець Є. Маланюк), так і самі росіяни (згадуваний нами Н. Бердяєв).
Характер московського християнства ілюструє елементарна статистика. Близько половини парафій Московської патріархії знаходяться в Україні, в якій попри всі історичні перипетії існували кращі обставини для проповіді Благої новини. При цьому серед самих українців найвищий рівень духовності та моралі спостерігається на заході країни – в регіоні, що найменше постраждав від московського імперіалізму (в т.ч. і церковного).
Сьогодні, на жаль, московське християнство не змінило своєї сутності. Московська патріархія є швидше державним відомством, ніж Церквою. Імперська рація і шлях істинного буття Церкви у випадку Росії є несумісними речами. Відтак, Росія приречена на подальшу дехристиянізацію. Єдина тому альтернатива – нарешті відмовитися від практики підносити кесареве понад Боже, стати на шлях нонконформізму відносно сатанинської імперії. Історичні прецеденти тому існують, і, можливо, лише молитви мучеників, котрі були вірними Христові і не скорилися «православному» чи комуністичному цареві, рятують російський народ від остаточного занепаду. Але поки що християнського нонконформізму немає. Є патріарх Кіріл, котрий звітується Путіну, і є росіяни – народ, що століттями жив без повноцінної духовної опіки, згодом став жертвою більшовицького експерименту, а зараз успішно засвоює західні псевдоцінності. Чи може така Росія протистояти іншому центру  імперіалізму – Сполученим Штатам?
Євген Маланюк одного разу дуже слушно зауважив, що між західним протестантизмом та московським православ’ям існує одна спільна риса – нездатність стати в опозицію щодо «сильних світу цього», щодо «Мамони, Матерії, проминаючих „кесарів” і всілякого лже-духу». Можливо, саме ця спільна риса і є причиною того, Москва не може бути істинною противагою США. Протистояння квазі-православної Росії і пост-протестантської Америки – це радше симулякр протистояння Добра і Зла, «Традиціоналізму» і «Дияволополісу».
Неможна заперечувати, що США та РФ є геополітичними суперниками. Але, по суті, таке суперництво є суперництвом Сатани і Антихриста. Між ними існують певні відмінності: США є інструментом утвердження мондіалізму, локомотивом глобалізаційних процесів, Росія репрезентує собою явище імперіалізму у більш класичному розумінні. Одначе за цими відмінностями, за суперництвом криється певна метафізична єдність, що маніфестується в процесі розгортання світової історії.
США встановлювали світову гегемонію, тримаючи марку борця з комунізмом. Приблизно така ж геополітична логіка спостерігається і сьогодні. Реваншистські настрої Росії змушують чимало народів шукати захисту на Заході. Цим шляхом пішли країни колишнього соцтабору та деякі народи, що перебували під безпосередньою московською окупацією у складі СССР (прибалти та грузини). Відтак, один імперіаліст змушує незалежні народи потрапляти в пазурі іншого імперського монстра.
Фактично, логіка глобалізації є наступною: Росія втрачає той чи інший регіон впливу, і його відразу ж «підбирає» лібералістичний Захід. При цьому Америці невигідне остаточне знищення Росії як імперії – таку кількість геополітичного матеріалу США не зможуть «перетравити». Не дивно, що Буш-старший свого часу закликав українців залишатися у складі російської імперії – західним імперіалістам не була, не є і не буде вигідною Україна як самостійний геополітичний гравець. США воліють мати справу з єдиною російською імперією, аніж із низкою національних держав чи конфедеративних утворень.
Які перспективи відкриває собою знищення Росії як імперії?
По-перше, зникнення російської загрози призведе до того, що країни Центрально-Східної Європи зможуть відчувати себе більш незалежно щодо Заходу. Якщо антилібералістичні сили в Західній Європі і очікують на світло зі Сходу, то воно може прийти саме із теренів Центральної та Східної Європи. Саме цей регіон ще зберігся як дійсно європейський, саме тут сильними є позиції консервативних і націоналістичних сил, саме звідси може розгорітися полум’я Реконкісти, або, якщо цей світ все ж остаточно котиться до свого кінця, саме на теренах Центрально-Східної Європи може сформуватися один із найважливіших осередків Резистансу.
По-друге, на руїнах російської імперії має відбутися національний ренесанс як самих росіян, так і інших народів (зокрема, угро-фінських), що зможуть інтегруватися до «відформатованої» Європи. Сукупність цих нових державних утворень стане своєрідною буферною зоною між Європою та Азією.
Ось таку археофутуристичну картину малює логіка знищення Росії як імперії…
Безперечно, робити однозначні прогнози на майбутнє не можна. Проте однозначною може бути оцінка поточного стану речей, вибір ворогів та друзів, вибір правильних ставок.
Отож, той, хто хоче боротися проти сучасного божевілля, має чітко усвідомлювати, що у боротьбі з Сатаною не варто покладатися на Антихриста, а в боротьбі з Антихристом безглуздо розраховувати на допомогу Сатани…
Як людина, котра цікавиться питаннями філософії і дивиться на світ очима традиціоналіста, я дійсно поважаю Дугіна-інтелектуала. Як українець, я сприймаю його безперечно вороже. Жодного когнітивного дисонансу при цьому не виникає, позаяк поняття ворожості і поваги у моєму розумінні взаємно одне одного не виключають, а радше органічно поєднуються у певних випадках (на жаль, сьогодні домінує інший підхід, підхід плебеїв, і згідно з цим підходом ворога потрібно безсило ненавидіти і зневажати). Поділяючи ряд ідей реактуалізованого Дугіним традиціоналізму, я категорично не сприймаю його імперської маячні. Власне, саме ця маячня слугує яскравою ілюстрацією того, як мислитель може пожертвувати власними переконаннями, принципами, послідовністю і перетворитися на слугу «сильних світу цього».
Раніше Дугін був більш незалежним. Та сьогодні він остаточно перетворився на слухняного герольда агонізуючої імперії. Як співав колись Єґор Лєтов, «пластмассовый мир победил», і Дугіну доводиться бути всього лиш ідеологом пластмасової Росії.
Всі ж ті, хто зневажає штучність і любить органіку, має боротися проти цієї пластмасової потвори. Життя – під її поверхнею, де бурлить потенціал звільнених з-під імперської влади народів. Життя – в моджахедах Кавказу, в борцях за незалежність Татарстану і Марі-Елу, у тих, хто виходить на мітинги із плакатами «Отделите Москву от России!», «Сибирь будет свободна!», «Даешь Дальневосточною республику!», у партизанах Примор’я – тих героях, котрі своєю самопожертвою намагалися пробудити власний народ від імперського сну. В усіх згаданих випадках ми дійсно бачимо життя, голос органіки, бастіони Буття.
А в створеному Дугіним ЄСМі життя немає. Попри всі фінансові вливання з боку газпромівсько-бандитського уряду…
У назві даної статті я вжив словосполучення «утопії євразійства». Це поняття, на мою думку, дуже вдало відображає характер сучасної «традиційної» («білої», «православної», etc.) Росії. Протиприродна євразійська імперія існує, а от імперії-месії немає. Така імперія – це фейк, симулякр, утопія, міраж.
Натомість існують народи, що прагнуть Свободи, і саме ці народи спроможні змінити онтологічний статус світу.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Восточная Фаланга - независимая исследовательская и консалтинговая группа, целью которой является изучение философии, геополитики, политологии, этнологии, религиоведения, искусства и литературы на принципах философии традиционализма. Исследования осуществляются в границах закона, базируясь на принципах свободы слова, плюрализма мнений, права на свободный доступ к информации и на научной методологии. Сайт не размещает материалы пропаганды национальной или социальной вражды, экстремизма, радикализма, тоталитаризма, призывов к нарушению действующего законодательства. Все материалы представляются на дискуссионной основе.

Східна Фаланга
- незалежна дослідницька та консалтингова група, що ставить на меті студії філософії, геополітики, політології, етнології, релігієзнавства, мистецтва й літератури на базі філософії традиціоналізму. Дослідження здійснюються в рамках закону, базуючись на принципах свободи слова, плюралізму, права на вільний доступ до інформації та на науковій методології. Сайт не містить пропаганди національної чи суспільної ворожнечі, екстремізму, радикалізму, тоталітаризму, порушення діючого законодавства. Всі матеріали публікуються на дискусійній основі.

CC

Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0

Эта лицензия позволяет другим перерабатывать, исправлять и развивать произведение на некоммерческой основе, до тех пор пока они упоминают оригинальное авторство и лицензируют производные работы на аналогичных лицензионных условиях. Пользователи могут не только получать и распространять произведение на условиях, идентичных данной лицензии («by-nc-sa»), но и переводить, создавать иные производные работы, основанные на этом произведении. Все новые произведения, основанные на этом, будут иметь одни и те же лицензии, поэтому все производные работы также будут носить некоммерческий характер.

Mesoeurasia

Mesoeurasia
MESOEURASIA: портал этноантропологии, геокультуры и политософии www.mesoeurasia.org

How do you like our website?

>
Рейтинг@Mail.ru