Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Традиция - Революция - Интеграция

Вы, Старшие, позвавшие меня на путь труда, примите мое умение и желание, примите мой труд и учите меня среди дня и среди ночи. Дайте мне руку помощи, ибо труден путь. Я пойду за вами!

Наши корни
: Белое Дело (РОВС / РОА - НТС / ВСХСОН), Интегральный национализм (УВО / УПА - ОУН / УНСО), Фалангизм (FET y de las JONS / FN), Консервативная революция (AF / MSI / AN / ELP / PyL)
Наше сегодня: Солидаризм - Традиционализм - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Интеграция

20 авг. 2012 г.

Костянтин Рахно: Сполучені Штати Гіпербореї, або Хто боїться мишеняти Джеррі?

Сербський соціялістичний мислитель Драгош Калаїч в одній зі своїх статей гнівно викриває начебто основоположний для американської культури образ миші. На його думку, миша є уособленням лихварства, мондіялістичної ідеології, капіталістичної системи економіки та споживацької цивілізації, а її культ нібито уособлює новий світовий порядок, у якому немає місця сербам [7]. На жаль, доводиться констатувати, що за цими філіппіками на адресу маленької беззахисної істоти стоїть повне незнання як традиційної символіки, так і традиції взагалі, насамперед середземноморсько-балканської, що мала б бути авторові рідна й близька.
Йдеться про грецьку мітологію, що заклала підвалини европейської та американської культури. Саме вона допомагає пояснити символічний зміст протистояння й борні двох ключових персонажів американської популярної культури, які вже понад сімдесят років тішать малих і дорослих глядачів мультиплікаційних фільмів, – кота Тома та миші Джеррі. Кіт – це той самий лев, тигр чи пантера, котрі у стародавніх греків пов’язувалися виключно з Діонісом і були його тваринами, особливо в острівних культах [9, с. 52; 3, с. 75, 77, 85-86; 6, с. 278, 288]. „Під ярмом його йдуть пантера й тигр” [12, с. 62]. Діоніс міг з’явитися в подобі одного з цих хижих котячих. Натомість миша – хтонічна істота, що була твариною Аполлона. Епітет Аполлона smintheus „Мишачий
згадується вже в Гомера на самому початку „Іліади” (І 39). Тут, що дуже типово для хтонізму, поєднувалися цілющі й згубні функції в одному образі. Миші шкідливі для посівів. Згідно зі схоліями до „Іліади”, Аполлон напускає мишей на поле свого жерця, щоб покарати цього останнього. Проте миші також мислилися корисними, через що, як свідчить Еліян (De nat. an. XII 5), мешканці міста Гамаксита в Троаді утримували мишей у святилищі Аполлона і годували їх за державний рахунок. Суміш хтонічної мантики мишей і їхніх губительних функцій проглядається в оповіді Страбона про храм Аполлона Смінтея у Хрисі, де коло ніг ідола була зображена миша. За місцевою легендою, тевкри, що прийшли сюди з Криту, отримали від оракула повеління там зупинитися на мешкання, де на них нападуть сини землі. Розповідають, що це сталося в околицях Гамаксита, тому що величезна кількість польових мишей виповзла там уночі й перегризла всю шкіру на зброї й посуді. Ось там тевкри й спинилися [9, с. 316; 1, с. 96-97; 13, с. 72].
Аполлон у стародавніх греків уявлявся дуже близьким до мишей, іноді, очевидно, й у мишачій подобі [9, с. 316]. „Грецький бог Аполлон, скоріш за все, починав як демон-миша в доарійській тотемістичній Європі, поступово підіймаючись за допомогою сили, шантажу й обману до покровителя музики, поезії й мистецтв, а в деяких районах він навіть витіснив свого батька Зевса із підвладного йому всесвіту, ототожнюючись із Беліном, інтелектуальним богом світла” [2, с. 12]. Культ Аполлона Смінтея був узагалі доволі поширеним у Малій Азії, у Центральній Греції та на Заході. Він відомий у Троаді, на островах Лесбосі, Косі й Родосі. Йому присвячувався один з місяців під такою ж назвою на Родосі, Хіосі, у Маґнезії, Антіохії. На честь Аполлона Мишачого в північно-західній частині Малої Азії проводилися змагання [9, с. 317]. Переслідування котом „миші-Смінтея на току в сезон провіювання зерна”, як вважають дослідники, було важливим для архаїчної грецької мітології [2, с. 515].
Таким чином, кіт і миша репрезентують одвічну боротьбу аполлонічного з діонісійським. Ці два взаємно протилежних, але водночас взаємодіючих начала, що переконливо висловлюють естетичну полярність, переміщуючись із мистецтва в метафізику, цей смертельно-безсмертний поєдинок двох грецьких божеств – Аполлона та Діоніса – уперше виявив і утвердив найбільший філософ новітнього часу, великий Фрідріх Ніцше у “Народженні трагедії з духу музики”. Перше, що вподібнювалося мудрим дослідником до сновидіння, маніфестувало гармонію, пропорційність, іманентність, світ як упорядкований космос, друге, що уподібнювалося ним до похмілля, – дисгармонію, онтологічні розриви, поетику хаосу, спроби вийти за межі наявної даності, трансцендентні й екстатичні установки. Поступ у мистецтві пов’язаний саме з наявністю аполлонічного й діонісійського начал. У свідомості людей це основа будь-якого існування, адже діонісійське підпілля світу може й повинне виступати лише настільки, наскільки воно може бути подолане аполлонічною просвітлюючою й перетворюючою силою, так що обидва ці прагнення, за Ніцше, змушені розвивати свої сили в суворому співвідношенні [12, с. 48-157]. Їхній парадоксальний синтез можна віднайти і в філософії, і в культурі, і в політиці.
Забобонний страх перед мишею, що охопив колишнього сенатора й радника югославського президента [7], – той не вмотивований нічим, непереможний, священний жах, який у багатьох людей викликає сама лише присутність маленької мишки і який реально пов’язує людську душу із певними стародавніми й темними порахунками, пам’ять про котрі збереглася лише у вигляді символів, що майже стерлися, майже втратили свій сенс, – є глибоко аполлонійським за своєю природою. Це страх перед усемогутнім і безжальним Аполлоном [1, с. 96-111]. Чому цей ірраціональний страх постійно присутній у сербської воєнщини, теж зрозуміло: „Аполлон вимагав, щоб руки людини були чисті, в особливості – від кровопролиття, і ця його вимога мала величезне значення – вона викликала в народу повагу до людського життя” [11, с. 146]. Аполлон, що винищував драконів і чудовиськ, був пов’язаний із ідеями порядку та закону. Він став богом, що захищає від зла (apotropaios) і здатним очищувати (katharsios). Кожен злочин проти життя створював зловороже забрудення, силу, майже фізичну за своєю природою, miasma, страшну біду, яка загрожувала всьому суспільству. Аполлон багато зробив для того, щоб пом’якшити архаїчні звичаї відносно вбивств, замінити вендетту владою держави [5, с. 246-247, 249].
Цим Аполлон різниться від Діоніса, котрому були любі вбивство й кров і котрий благословляв розправи над військовополоненими, подібні до вчинених сербами: „У найбільш квітучу пору еллінства, за два кроки від Сократа та Платона, напередодні Саламінської битви, віщун Евфрантид повідомив Темістоклові волю богів про принесення в жертву Діонісові Лютому, Omêstês, трьох перських юнаків полонеників, родичів Ксеркса. Темістокл ужахнувся, але військо змусило його виконати волю богів”. Незапам'ятно-стародавні, дикі, можливо, навіть із людськими жертвами, людожерські, таїнства Діоніса зберігалися до порівняно пізніх, історичних віків якраз у Тракії, на Балканах [10, с. 453, 468].
Американський культ миші водночас доволі виразно репрезентує претензії Сполучених Штатів Америки, що не знали класової боротьби, та їхніх мешканців на буття Гіпербореєю – північною землею Аполлонового народу, яку Діодор Сіцілійський (ІІ 47) локалізував „навпроти землі кельтів в Океані”. Гіперборейці були людом, у якому найяскравіше відображався сам Аполлон, це священна раса, мирний народ, найбільш йому милий – „жерці” Аполлона, „слуги” Аполлона, народ, серед якого він найдужче любив перебувати і в якому більш за все здійснювалися його пророцтва [9, с. 462-487; 4, с. 214, 217, 241; 5, с. 247-248]. Відповідно значно моторошнішими виглядають прагнення двох глибоко антитрадиційних посткомуністичних деспотій – Російської Федерації та нині, нарешті, зниклої зі світової карти Югославії, з їхнім тоталітаризмом, наднаціональним устроєм, повним і всеохоплюючим контролем над індивідуальністю, постійним суспільним моделюванням й експериментуванням, – звинуватити в усіх своїх бідах Америку, подавши її як скупчення світового зла та розсадник глобалізму.
До певної міри розпад підвладної сербам країни, котрий, можливо, триватиме й далі, був визначений наперед, адже, за неоплатоніком Проклом, Діоніс є буйним роз'єднанням, розторгненням, на відміну від Аполлона, що є струнким з'єднанням [10, с. 653], утіленим у північноамериканському державному устрої. Втручання Вашинґтона теж передбачуване, бо ж якраз Аполлон, зцілюючий бог світла, кладе край стражданням розчленованого, мертвого чи безумного Діоніса, повертаючи його до життєздатного стану [8, с. 139]. Косовський конфлікт і наступна війна Югославії зі Сполученими Штатами наглядно продемонстрували бездарність сербської напіввоєнної диктатури, відсутність у неї державницьких позицій. Відмовившись від традиційного націоналізму, режим вирішив повести країну суто соціялістичним шляхом, тобто за допомогою надання автономії, соціяльних реформ і патякання про дружбу народів під єдиним правлінням розв’язати тисячолітній конфлікт, що відначально був і залишався на протязі всього часу міжнаціональним. Саме рафінована ліва ідеологія й призвела до військової кризи в суспільстві, до діонісійської вакханалії нащадків стародавніх тракійців. Це той же шлях, яким нині впевнено рухається до краху антинаціоналістична ліва Білорусь, і який соціялісти та нинішня лівоцентристська опозиція, що починала з підтримки Бєлграду, пропонували й пропонують для України. На уроки історії вони при цьому не зважають. Застрягши в давно закінченій холодній війні та побудові соціялістичної наднаціональної державності, Югославія виявилася нездатною на адекватну відповідь викликам сучасного світу, навіть на дипломатичну діяльність у власних інтересах. Цим скористалася її союзниця, Російська Федерація, котра, демонстративно показавши своє небажання втручатися в конфлікт, залагодила стосунки зі Сполученими Штатами та державами Європи, в той час як героїчні косовари, нащадки давніх іллірійців і етрусків, всенародними зусиллями спромоглися отримати омріяну незалежність. От і все. А виявити лихварство в образі мишки Міккі, про яке довго розказує стурбований сербський ліворадикал, так само важко, як віднайти зображення покійного Слободана Мілошевича на доларовій купюрі... Отже, розлогі міркування Калаїча не мають під собою жодних підстав, і їх слід розглядати, попри контекст актуальної політики, винятково як усебічно шкідливу спробу контртрадиційної підміни віковічних символів. Тиранія югославських соціялістів, що коштувала життя сотням тисяч албанців і слов’ян – хорватів, боснійців, словенців, а також, про що сором’язливо мовчать українські ліві політики, майже ста тисячам югославських, хорватських і боснійських українців, намагається відхреститися від марксизму й постати під аплодисменти своїх російських союзників у привабливих шатах традиціоналізму. Тільки виходить це в її кривавих жерців дуже й дуже незграбно...

1. Волошин Максимилиан. Лики творчества. – Москва: Наука, 1988. – 848 с.
2. Грейвс Роберт. Белая Богиня: Историческая грамматика поэтической мифологии. – Екатеринбург: У-Фактория, 2007. – 656 с.
3. Грейвс Роберт. Мифы Древней Греции. – Москва: Прогресс, 1992. – 624 с.
4. Доддс Эрик Робертсон. Греки и иррациональное. – Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. – 507 с.
5. Элиаде Мирча. История веры и религиозных идей: В 3 т. – Москва: Критерион, 2002. – Т.1. От каменного века до Элевсинских мистерий. – 464 с.
6. Иванов Всеволод. Дионис и прадионисийство. – Санкт-Петербург: Алетейя, 2000. – 343 с.
7. Калаич Драгош. Превращение человека в мышь. 1994. http://www.zavtra.ru/cgi/veil/data/zavtra/99/316/51.html
8. Кереньи Карл. Дионис: Прообраз неиссякаемой жизни. – Москва: Ладомир, 2007. – 319 с.
9. Лосев Алексей. Мифология греков и римлян. – Москва: Мысль, 1996. – 975 с.
10. Мережковский Д.С. Тайна Запада. Атлантида – Европа. – Москва: Эксмо, 2007. – 672 с.
11. Нильссон Мартин. Греческая народная религия. – Санкт-Петербург: Алетейя, 1998. – 256 с.
12. Ницше Фридрих. Сочинения в двух томах. – Москва: Мысль, 1996. – Том 1. – 892, 2 с.
13. Шарль де Бросс о фетишизме. – Москва: Мысль, 1973. – 207 с. 

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Восточная Фаланга - независимая исследовательская и консалтинговая группа, целью которой является изучение философии, геополитики, политологии, этнологии, религиоведения, искусства и литературы на принципах философии традиционализма. Исследования осуществляются в границах закона, базируясь на принципах свободы слова, плюрализма мнений, права на свободный доступ к информации и на научной методологии. Сайт не размещает материалы пропаганды национальной или социальной вражды, экстремизма, радикализма, тоталитаризма, призывов к нарушению действующего законодательства. Все материалы представляются на дискуссионной основе.

Східна Фаланга
- незалежна дослідницька та консалтингова група, що ставить на меті студії філософії, геополітики, політології, етнології, релігієзнавства, мистецтва й літератури на базі філософії традиціоналізму. Дослідження здійснюються в рамках закону, базуючись на принципах свободи слова, плюралізму, права на вільний доступ до інформації та на науковій методології. Сайт не містить пропаганди національної чи суспільної ворожнечі, екстремізму, радикалізму, тоталітаризму, порушення діючого законодавства. Всі матеріали публікуються на дискусійній основі.

CC

Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0

Эта лицензия позволяет другим перерабатывать, исправлять и развивать произведение на некоммерческой основе, до тех пор пока они упоминают оригинальное авторство и лицензируют производные работы на аналогичных лицензионных условиях. Пользователи могут не только получать и распространять произведение на условиях, идентичных данной лицензии («by-nc-sa»), но и переводить, создавать иные производные работы, основанные на этом произведении. Все новые произведения, основанные на этом, будут иметь одни и те же лицензии, поэтому все производные работы также будут носить некоммерческий характер.

Mesoeurasia

Mesoeurasia
MESOEURASIA: портал этноантропологии, геокультуры и политософии www.mesoeurasia.org

How do you like our website?

>
Рейтинг@Mail.ru