Того, хто відмовився від раціоналістичного міфу «прогресу» та
тлумачення історії як неперервного позитивного розвою людства, поступово
притягуватиме світоглядна думка, властива всім великим традиційним
культурам, в центрі якої пам’ять про процес занепаду, повільного
завмирання чи руйнації давнього вищого світу. Заглиблюючись в нове (і
старе) тлумачення, ми натрапимо на різні проблеми, основна з яких – це
таємниця занепаду.
У буквальному сенсі ця проблема далеко не нова. Розмірковуючи про величні залишки цивілізацій, імена яких до нас не дійшли, однак вони втілювали навіть у своїй матеріальній сутності неземну велич і силу, кожен замислюється над питанням про загибель цивілізацій і про неадекватність доказів, за допомогою яких цю загибель пояснюють. Маємо висловити подяку Жозефу-Артюру Гобіно за найвдаліше і найвідоміше окреслення цієї проблеми, а також за влучну критику основних гіпотез, спрямованих на її вирішення. Його власне пояснення на основі расистської думки та ідеї чистоти раси не позбавлене раціонального зерна, проте його слід доповнити декількома міркуваннями про вищий порядок речей. Адже не раз падіння цивілізації відбувалось навіть тоді, коли раса залишалась чистою. Це особливо яскраво видно на прикладі певних груп, які зазнали повільного, неуникного згасання, попри те, що залишалися расово ізольованими, ніби на віддалених островах. Не треба довго шукати прикладів – візьмімо шведів і данців. Ці народи залишаються і сьогодні у тих самих расових умовах, як і два століття тому, але даремно шукати зараз того героїчного характеру чи расової свідомості, якими вони колись славилися. Інші великі культури, здається, лише бовваніють,
як
ті мумії: вони давно мертві всередині, тому досить на них дмухнути, щоб
звалити з ніг. Приміром, таке трапилось з древньою державою Перу, цією
велетенською сонячною імперією, яку знищила зграя шукачів пригод, зайд з
Європи.
У буквальному сенсі ця проблема далеко не нова. Розмірковуючи про величні залишки цивілізацій, імена яких до нас не дійшли, однак вони втілювали навіть у своїй матеріальній сутності неземну велич і силу, кожен замислюється над питанням про загибель цивілізацій і про неадекватність доказів, за допомогою яких цю загибель пояснюють. Маємо висловити подяку Жозефу-Артюру Гобіно за найвдаліше і найвідоміше окреслення цієї проблеми, а також за влучну критику основних гіпотез, спрямованих на її вирішення. Його власне пояснення на основі расистської думки та ідеї чистоти раси не позбавлене раціонального зерна, проте його слід доповнити декількома міркуваннями про вищий порядок речей. Адже не раз падіння цивілізації відбувалось навіть тоді, коли раса залишалась чистою. Це особливо яскраво видно на прикладі певних груп, які зазнали повільного, неуникного згасання, попри те, що залишалися расово ізольованими, ніби на віддалених островах. Не треба довго шукати прикладів – візьмімо шведів і данців. Ці народи залишаються і сьогодні у тих самих расових умовах, як і два століття тому, але даремно шукати зараз того героїчного характеру чи расової свідомості, якими вони колись славилися. Інші великі культури, здається, лише бовваніють,
