Софія Дніпровська: Анархія - мать московського порядку

Анархія - первинна, деукраїнізація - вторинна. Слабка державна влада в Україні - мрія москви, бо свято мєсто пусто нє биваєт. У вакуум безвладдя моментально залітає русскій дух.

У 2-й половині 17 ст. та на поч. 18-го русскоговорящіх укрАінцев у природі не існувало. Після вигнання польської адміністрації Гетьманщина була мовно й етнічно однорідною на всіх рівнях - від побутового до політичного.

Але перманентна гризня і взаємопоборення перетворили державу на Руїну і на цю Руїну миттю налізли московські воші і повідкладали кругом своїх гнид.

На поч. 20 ст., коли розгорнувся черговий цикл національно-визвольних змагань, усі великі економічні і адміністративні центри України були етнічно і мовно неукраїнськими. У великих містах українське населення було в меншості, домінували русскій язик і ідиш.

Але й це ще було півбіди. Адже на поч. 20 ст. тільки 10-15% населення України жило в містах. Абсолютна більшість (85-90%) була неасимільованою і в разі збереження держави могла б легко вимити з міст чужорідний і чужомовний елемент і розчинити його в своїй масі.

Але гризня й тотальна непокора селянської маси своїй законній, легітимній владі, обраній з'їздом хліборобів, відкрили ворота московській інтервенції, яка знищила Українську Державу і кинула неасимільоване населення під бульдозер соціалізму, внаслідок чого на момент відновлення у 1991 р. Держави половина нації фактично була позбавлена національних рис і перетворилася на гекающю і шокающю нєважнокакім язиком біомасу, мертвий вантаж, який неасимільовані, свідомі рештки з останніх сил тягнуть із московського болота, надриваючись і харкаючи кров'ю.

Тому я вважаю, що маніпулятори, які оспівують міфічну українську демократичність, яка ото тільки й відрізняє нас від "рабської мокші" (ніби інша мова, культура, оригінальні традиції, костюм, і врешті-решт антропологія (о, йа, йа, черепа!, які видають Бєліцкого і Грішина, і Судоплатова видали б, аби до нього придивлялися) та історична спадщина САМІ ПО СОБІ не є цінністю і ознакою інакшості) є ворогами і шкідниками того ж самого порядку, що й пропагандисти нєважнокакого язика і нацианальнасті.

Власне, можна й не палитися пропагандою московського язика і культури. А демократичненько відкрити ворота його пропагандистам і насаджувачам, заколисавши сторожу баєчками про парламентаризм і демократію.

Вітаймо 92- літнього Теодора Дячуна — керівника Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА

Вітаймо 92- літнього Теодора Дячуна — керівника Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА імені Василя Якуб'яка, комбатанта Української Повстанської Армії.

Пан Теодор народився 20 березня 1927 року у селі Стегниківці, що на Тернопільщин. Геройський вояк УПА, в'язень московсько-комуняцьких концтаборів, майданівець, волонтер ЗСУ. Арештований більшовицькими загарбниками у 1949 році. На допитах кадебісти ламали пальці й ребра, засуджений до розстрілу, через тиждень вирок змінений на 25 років каторги.

У 2013-14 регулярно чергував на Майдані. Їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону «Київська Русь». Із пенсії жертвує кошти на допомогу ЗСУ. Многая літа!

Выбор народа надо уважать

7 марта 2019 года в Москве в Госдуме РФ, а 13 марта и в Совете Федерации РФ правящая в России партия приняла закон, карающий оскорбительное отношение к власти.  Закон пока ещё не подписан Президентом РФ.

Аргументы у правящей партии в пользу принятия закона были такие:                                           
- Источником власти в России по Конституции РФ является народ.
- Народ выбрал власть, а потому её надо уважать.

Из этих аргументов следует логичный вывод - если народ власть, то значит и вправе оценивать своих слуг.  Уж как народ оценит, так тому и быть. «Последнее слово всегда остается за общественным мнением». (Наполеон).

P.S. Правда не редко бывает груба и оскорбительна.  Поэтому у власти всегда есть искушение её запретить. За внешним фасадом борьбы с фальшивыми (фейковыми) новостями проглядывается настоящая причина - желание подольше сохранить свою власть, а для этого ограничить критику и свободу слова.  То есть это тот случай, когда «благими намерениями устраивается дорога в ад».
Но только ведь, затыкая рты, карательными мерами нищету в стране не победить.

Владимир Гарматюк
Россия, г. Вологда
17.03.2019 г.

Чому ми підтримуємо націоналістичну політику президента Петра Порошенка

Тому, що ми українці і прагнемо залишатися українцями завжди – і в цьому житті, і в наступних. Ми прагнемо, щоб українцями були наші діти, внуки, правнуки і всі нащадки. Ми прагнемо жити власним розумом і вести власну Гру згідно з настановою предків: «Все, що робиться з власної волі, – добро». 

Ми зможемо залишатися у світі українцями лише за наявності Української держави. Тому вітаємо і підтримуємо все, що сприяє захисту вже наявної держави, її впорядкуванню та розвитку.

Саме цим і займається президент Петро Порошенко. За роки свого президентства він навчився керувати державою і вести війну проти московської агресії.

Очевидними результатами його діяльності є:

формування боєздатної армії та інших силових структур,
відновлення роботи військово-промислового комплексу,
стратегічний союз зі США,
послідовний рух від московської залежності («Геть від Москви!»),
створення Православної церкви в Україні,
безвізовий режим з Євросоюзом,
просування української мови,
економічне зростання (в умовах ведення війни),
деолігархізація,
поступовий демонтаж корупційних схем,
зростання прозорості держави.

Це націоналістична політика. Вона здійснюється поступово, цілеспрямовано, без зайвого галасу, з орієнтацією на довгострокові результати.

На президентських виборах 31 березня 2019 року реальними кандидатами на пост Президента і Головнокомандувача є Петро Порошенко, Юлія Тимошенко і Володимир Зеленський. Двох останніх підтримує Москва і олігарх Ігор Коломойський. Водночас Москва і Коломойський ведуть неприховану війну проти Порошенка.

Юлія Тимошенко схильна до популізму і відвертої брехні, не має авторитету в Армії, неспроможна до ведення війни проти Росії, не ідентифікує себе з українським народом, говорить українською мовою по-російськи (з акцентом), перебуває у дружніх стосунках з Коломойським.

Володимир Зеленський є відверто некомпетентним у державних справах, не сприймається Армією, не говорить українською мовою, не спроможний до ведення війни проти Росії, пов’язаний злочинними схемами з Коломойським і залежний від нього, не має жодного авторитету на міжнародному рівні. 

Петро Порошенко вже показав свою компетентність як президент і головнокомандувач, має авторитет серед військових і лідерів інших держав, вільно володіє англійською мовою, а війна проти Росії – це вже для нього не вимушена необхідність, а справа принципу. Понад те, він повірив у свою спроможність перемагати, у нього пішла «своя гра» – і йому це подобається.

Переобрання Петра Порошенка на другий термін дає Україні хороші шанси для збереження суверенітету і подальшого розвитку. Натомість обрання Зеленського або Тимошенко – це катастрофа.

– Але ж Порошенко олігарх!

– Люди схильні змінюватися, особливо під впливом життєвої необхідності. Порошенко мислив як олігарх і бізнесмен до Мінських домовленостей 12 лютого 2015 року (Мінськ-2), де він сподівався домовитися про мир. Проте в ході переговорів Путін перейшов до прямих погроз і образ, що спричинило особистий конфлікт між Порошенком і Путіним. Останньою краплею стало те, що Москва порушила Мінські домовленості одразу ж після їх підписання. З цього часу й почалася стрімка еволюція Порошенка від бізнесмена до державника.

Першим видимим проявом стратегії Порошенка на впорядкування України стало електронне декларування майна і видатків посадових осіб від серпня 2016 року. На це ми звернули увагу у статті Чому панівний клас добровільно засвітив свою ганебну власність.

– Але ж усі націоналісти виступили проти Порошенка: Свобода, Правий сектор, КУН, ОУН, С14, Національний корпус!

– Сам факт проведення Порошенком націоналістичної політики згуртував проти нього «професійних націоналістів». Тому що на тлі реальної націоналістичної політики Порошенка багато хто з «націоналістів» образився на Порошенка за те, що він «вкрав» у них націоналістичну програму і почав її виконувати.

– Порошенко «кришує» корупцію в Укроборонпромі!!!

95% негативу проти Порошенка – це московські фейки. Ось остання яскрава містифікація, радісно підхоплена зрадофілами:  Спростовано фейк про «втечу» Петра Порошенка з мітингу в Житомирі. А тут про Укроборонпром: Бігус & Гладковський. Укроборонпром і лекція з історії.

– То що робити?

Обрати Порошенка на другий термін і згуртовано працювати на перемогу України. Історія дає нам прекрасний шанс – Український Рай: офіційне відкриття.

14 березня - День українських добровольців

Щиро вітаю зі святом усіх, хто навесні 2014-го року, свідомо, за покликом власного серця, став на захист своєї Батьківщини у боротьбі за суверенітет рідної землі та свободу українського народу!

У День добровольця хотів би згадати не лише учасників добровольчих формувань. Для мене також є прикладом патріотизму й мужності ті, хто:
– добровільно прийшов до військкоматів і відправився на Схід у складний час
– добровільно прийшов у бойові частини, підписав контракт і став на захист країни
– добровільно написав рапорт і поїхав з тилових частин до бойових, щоб стати на шляху ворога
– добровільно зробив крок вперед і поїхав у термінали ДАПу або до інших підрізів, де сповна сьорбнув жахів війни
– мобілізовані, які не пішли на дембель, а добровільно продовжили контракти і залишилися там, де міжебраття демонструють всю свою «братську любов»
– громадяни інших країн, які покинули свої домівки, щоб стати до лав Збройних Сил і допомогти Україні у скрутний час.
Усі вони теж добровільно прийняли своє саме важливе рішення. Для когось це рішення стало квитком в один кінець.
Усі ці люди для мене – добровольці і я з повагою ставлюся до кожного з них також.

Слава Україні!
Слава її героям!
Світла та вічна пам'ять загиблим!
Смерть ворогам і окупантам!

Кирилл Серебренитский: Трагичная неубедительность российской оппозиции

...трагичная неубедительность российской оппозиции - совсем не в том, что они ничего не делают, и не в том, что они врут, и не в том, что они болтают беспочвенно, скучно, глупо и не по делу.

Они изо всех сил пытаются что-то сделать, точнее, ещё недавно пытались, изо всех своих этих самых наличных, так сказать, сил, и в рамках действующей Конституции.

Они говорят правду.
Они опираются на определённую почву.
Они интересны, они часто даже умны, и порой даже деловиты, если смотреть ролик до конца и вчитаться ниже заголовка.

Трудно не согласиться с тем, о чём они говорят. 
Но трудно согласиться на то, к чему они призывают.

После всей их беспощадной правды, после их твёрдой почвы, зиждущейся на цифрах и фактах, после интересного, умного и делового, - они возвещают:
а потому вы, о, сограждане!
а посему приходите на митинг потолкаться, и в пикет на Чистых прудах на февральском ветру, пишите на ватмане "Путин, а совесть?!!!", отправляйте как можно больше денег на такой-то счёт в помощь узникам, и, главное, честно голосуйте на бесчестных выборах

И вот тут кажется, что они в лучшем случае шутят, а в худшем бредят.
Вот на этом роковом повороте они вдруг неосознанно видоизменяются и вместо политиков оказываются ролевиками-толкинистами.

.......

Из того, что говорят мыслители оппозиции, совершенно не следуют никакие митинги, пикеты и, тем более, выборы.
Из вышеозначнного, - неоспоримо правдиво, разумно, увлекательно и строго по делу
проистекают вопросы:

- Что лучше учить, английский или иврит?
- А какие профессии нужны в Канаде?
- Если в Канаде тоже нафиг никто не нужен и если бабушка, оказывается, была не еврейка, то:
что лучше, пшено или гречка? и сколько соли, гороху и круп нужно, чтобы хватило на год? и чем заболеть, чтобы не взяли в армию в сорок три года? где заказать нормальную бронированную дверь и решётки на окна?
И, на крайний или какой-нибудь особый случай, какие именно таблетки, чтобы плавно, спокойно, не больно и просто уснуть, а не рвотой захлебнуться?

P.S. Из комментариев:

24 февраля. Акция против железного занавеса и политического террора в вашем городе!

España imperial

Falange

Цього дня, 5 років тому, в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності.

У період 18-20 лютого 2014 року в центрі Києва загинули близько ста осіб, кілька десятків зникли безвісти, більше тисячі дістали поранення, а сотні – були заарештовані та піддані тортурам.

Для припинення свавілля державних органів зранку 18 лютого 2014 року протестувальники організували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ». Громадяни вимагали від влади рішень для виходу з кризи і врегулювання ситуації в країні, насамперед обмеження повноважень президента України шляхом внесення змін до Конституції України. Працівники міліції, діючи за вказівками керівництва правоохоронного органу, спільно з «тітушками», грубо порушуючи чинне законодавство, застосовували надмірне насильство і використали вогнепальні набої та зброю, вчинивши жорстокий силовий розгін ходи.

Як наслідок, 18 лютого на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку та Маріїнському парку загинуло 23 людини, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості. У вересні 2014 року, вже після повалення злочинного режиму, Україна відкрила кримінальне провадження щодо розслідування злочинів на Майдані.

На сьогодні правоохоронними органами розслідується понад дві тисячі епізодів у справі щодо злочинів на Майдані в період з 21 листопада 2013-го до 21 лютого 2014 року. Частину справ за подіями тих днів вдалося довести до суду. Так, за ці роки вже повідомлено про підозру 442 особам, скеровано до суду 186 обвинувальних актів стосовно 288 осіб. У вчиненні злочинів судами визнано винуватими 52 особи, щодо 45 з них ухвалено обвинувальні вироки.

Притягнення до відповідальності ймовірних організаторів розгону Майдану – справа надзвичайно складна, адже значна частина з них утекла за кордон, зокрема до Росії. Нині у розшуку у справах Майдану, які веде Генеральна прокуратура України, перебуває понад 90 осіб.

Евгений Ихлов: Империя на откате

Иногда мельчайшее возмущение извне стремительно меняет картину явления, проясняет то, что долго пыталось появиться на свет, да вот повода не было. Так легкое колебание стакана превращает в лед переохлажденную воду. Так перенасыщенный соляной раствор от одной песчинки начинает кристаллизацию.

В эти дни мы увидели, как наступила ясность по нескольким очень важным вопросам.

Первое. Мы убедились, что РФ не «нация-государство», но империя. Ключевым событием, естественно, стали неосторожные слова краснодарского губернатора Александра Ткачева. Проблема не в том, что он «разжигал». Показательна реакция на его слова. Разумеется, если представлять, что Российская Федерация — это такие североевразийские Соединенные Штаты, как это мнилось либералам 19 лет назад, то слова Ткачева невозможны, немыслимы. Американский губернатор, например, в Аризоне, может очень резко выразиться по поводу наплыва нелегалов-мексиканцев (хотя это и вызывает возмущение в других штатах). Но он не может сказать о нежелательности нашествия флоридцев (или техасцев, или калифорнийцев). И столь же немыслимы в Америке либеральные потуги (как это сделали на «Эхе Москвы») с целью успокоить страсти, указывая, что этнические кавказцы приносят медали нашей олимпийской сборной. В Америке публичный учет этнорасового происхождения олимпийцев недопустим еще в большей степени, чем призывы к «мягкой» этнической чистке. Это потому, что в США существует единая гражданская нация. А в Российской Федерации ее нет, и она уже не успеет появиться.

И противники Ткачева, и его апологеты (наконец-то «сказали правду») исходят из того, что Российская Федерация «квантуется» не индивидуумами, но этносами. Но если Россия не стала государством на основе гражданской нации, где этнос и конфессия — частное дело, то тогда она империя. Иной формы полиэтнических государств не бывает. В поисках привычных и, как казалось, достаточно простых вариантов управления Кремль «успешно» вернул Россию к модели столетней давности — империя православных русских с вассальными этническими царьками на окраинах. И недавняя публичная склока двух таких правителей, чеченского и ингушского, — это классическая схватка между окраинными вассалами.

Доктринальный Кружок «Руис де Альда» (Circulo Doctrinal Ruiz de Alda): краткий обзор

Доктринальный Кружок «Руис де Альда» (Circulo Doctrinal Ruiz de Alda) появился в последнее десятилетие правления Франсиско Франко в соответствии с Законом об ассоциациях 1964 года (Ley de Asociaciones de 1964). Он был создан с целью объединения ветеранов Frente de Estudiantes Sindicalistas (FES) (Фронт Студентов Синдикалистов) и тех, кто из-за личных причин и каких-то иных обстоятельств не мог быть полноценным членом организации и ограничивал свой активизм.

Юридически Кружок преследовал политические и культурно-просветительские цели. Практически он поддерживал и популяризировал деятельность Frente de Estudiantes Sindicalistas, проводил встречи, издавал книги и иные публикации. Так как режим Франко к контрфранкистской оппозиции особо не благоволил, ей приходилось идти на некоторые ухищрения и находить свободные лазейки для пропаганды своих взглядов. Именно так появился Fondo de Estudios Sociales (Фонд Общественных Исследований), чьи инициалы совпадали с инициалами нелегального Frente de Estudiantes Sindicalistas. Так продолжалось до 1977 года, который стал для Falange Espanola Independiente (FEI) (Независимая Испанская Фаланга) поворотным, ибо позволил ей, наконец, выйти из подполья и теперь уже открыто привлекать новых сторонников.

В настоящее время Доктринальный Кружок «Руис де Альда» объединяет преимущественно ветеранов FEI, её так называемую «старую гвардию» («Vieja Guardia»). Кроме того в него входят члены Фаланги, разделяющие организационные цели и задачи, но являющиеся сочувствующими и малоактивными.

В феврале 2004 года Круг вошёл вместе с Независимой Испанской Фалангой и другими фалангистскими инициативами в ряды Falange Еspanola de las J.O.N.S.

Контактный адрес:
Direccion de contacto: apartado de Correos 10.075 — 28080 de Madrid. Telefono/Fax: 91 541 24 29. Correo electronico: falange@geocities.com

Статья в Википедии о Julio Ruiz de Alda — http://es.wikipedia.org/wiki/Julio_Ruiz_de_Alda

Подготовлено Алексеем Ильиновым по материалам Интернета

Нарcисо Пералес (Narciso Perales): краткий биографический очерк

Доктор Нарcисо Пералес — медик, ветеран Испанской Фаланги, крайне негативно воспринявший режим Франсиско Франко и активно ратовавший за возвращение к консервативно-революционным базовым принципам и идеологическим основам Фаланги, заложенным её основателем и лидером Хосе Антонио Примо де Риверой. Родился 3 сентября 1914 года в Ла-Линеа-де-ла-Конcепсьон, Кадис (La Linea de la Concepcion, Cadiz). Был выходцем из рядов испанских националистов (Partido Nacionalista Espanol). Его супругой была Хустина Родригес де Вугури (Justina Rodriguez de Vuguri), первая женщина-военнослужащая в J.O.N.S. (Хунты Национал-Синдикалистского Наступления). 

Пералес, будучи непримиримым антикапиталистом и убеждённым сторонником социально ориентированного гражданского общества, был оппозиционно настроен к Франко и всегда оставался верен идеям изначального фалангизма и национал-синдикализма. С кругом близких соратников он стремился восстановить подлинную Фалангу, которая не имела бы ничего общего с авторитарно-реакционным и, особенно после Второй Мировой войны, ещё и проамериканским франкизмом. Пералес начинает свою политическую деятельность в возрасте девятнадцати лет в национал-синдикалистском движении Movimiento Espanola Sindicalista («MES»), основанном в 1933 году Хосе Антонио Примо де Риверой, принимает участие во многих ключевых для истории Фаланги мероприятиях и акциях. 20 октября 1935 года Хосе Антонио высоко оценивает его заслуги и награждает орденом «Palma de Plata» (Серебряная Пальмовая Ветвь) вместе с Эдуардо Ривасом (Eduardo Rivas), Санчо Давилой (Sancho Davila) и Мартином Руисом (Martin Ruiz). Он выделил имя Нарсисо Пералеса в своей торжественной речи, произнесённой в честь награждённых.

Независимая Испанская Фаланга (Falange Espanola Independiente): краткий обзор мировоззрения и идеологии

Примечание: В 2004 году Falange Espanola Independiente присоединилась к  Falange Espanola de las JONS. Данный текст переведён с сайта этой организации  и вполне отражает её нынешнее мировоззрение, в котором разумно, без  чрезмерных крайностей, сочетаются «правые» и «левые» идеи. То есть можно утверждать, что сегодняшняя Falange Espanola de las JONS стоит на позициях, которые ранее составляли основу мировоззрения Falange Espanola Independiente.

Человек понимается не только как индивид, но и как общественное существо согласно фалангистской персоналистской философии.
Экономическая капиталистическая система и политика либеральной «псевдодемократии» основываются на власти денег, что приводит к  негативным последствиям.

Уважение к человеку никак не должно ограничиваться простым перечислением его прав в Конституции, ибо и они регулярно нарушаются. Его  свобода должна уважаться в подлинном, а не ложном, смысле сего слова. Основные приоритеты в этом направлении — уважение и защита  физической (здесь сокрушительный удар наносят СМИ, пропагандирующие и поощряющие аборты), интеллектуальной и моральной целостности  человека.

Сергій Чаплигін: Онтологія капіталу: Materia Signata Quantitate

Сьогоднішній світ має єдиного суб’єкта — світовий Капітал, який керує масою індивідуумів, позбавляючи їх будь-якої етнічної, культурної, релігійної та статевої ознак. Невдовзі і людської.

Капіталізм,  здобувши історичну перемогу, мислить за нас і замість нас, відводячи людській свідомості роль пасивного інструментального обрахування одномірних моделей, таким чином здійснюючи дезонтологизацію думки.

Стихія матерії завжди була підлеглою духовному принципу. У ході свого історичного розвитку Капітал прагнув до свого звільнення з-під «тягаря» духовного. В якийсь момент Капітал став з ним на один рівень. Надалі  Капітал перейшов і цю межу.

Все це відбилося на  матриці співвідношення людини з Капіталом.

Зрозуміло, що в капіталізмі є  глибинний метафізичний вимір, адже він змінює не просто системи господарювання, а і параметри  буття, здійснюючи з людиною метаморфози.